Жартують, що найшанованіші люди в селі це голова сільської ради, священник і лікар. Однак, як відомо, у кожному жарті є лише доля жарту, а все інше – правда.Тож сьогодні в День сімейного лікаря ми поговоримо про сімейну медицину громади з директором КП “Центр первинної медико-санітарної допомоги Боратинської сільської ради” Чертюк Оксаною Петрівною. “Наше сонечко” – саме так часто називають її пацієнти, бо й справді – вродлива жінка “горить роботою” і зігріває своєю турботою усіх, хто звертається до неї по допомогу.
– Оксано Петрівно, розкажіть трішки про себе.
– Я родом із Турійського району тепер вже Ковельського. Тато працював лікарем-терапевтом і мені дуже подобалося усвідомлення того, що він допомагає людям. І першого вересня, коли я стала п’ятикласницею, я прийшла додому й сказала, що також буду лікарем. Звісно, дорослі на це лише усміхнулися і порадили гарно вчитися. А там, мовляв, буде видно ким ти станеш. Однак роки йшли й моє бажання лише міцнішало. Щоправда, це не радувало мого батька, який не раз повторював, що професія лікаря далеко не така романтична, як інколи це може видатися. Що трапляються різні люди, всілякі ситуації тощо. Проте змінити моє бажання вже не могло ніщо. Тож у випускних класах я півтора року працювала молодшою медичною сестрою у селі Купичів в місцевій амбулаторії, тож роботу знаю з низів. Закінчивши школу з золотою медаллю, вступила до Тернопільського державного медичного університету. Звісно, як тато, обрала терапію. Після закінчення навчання отримала скерування на роботу у село Мокрець, Турійського району, але доля розпорядилась інакше і свій професійний шлях починала в Луцькому районі у селі Лище, завідувачкою амбулаторії. З 2021 року директор КП “Центр первинної медико-санітарної допомоги Боратинської сільської ради”.
– З якими складнощами довелося зустрітися на цій посаді?
– Хочу нагадати, що створення Центру первинної медико-санітарної допомоги почали створювати в часи ковіду та післявиборчих баталій і багато хто взагалі не вірив, що нам вдасться це зробити. Однак ми змогли й великою мірою це вдалося за підтримки й місцевої влади. Гострою проблемою, яка нині притаманна практично для усіх територіальних громад є нестача кадрів. Молоді фахівці шукають роботу у приватних медичних центрах, де платять значно більше, відповідальності та вимог менше, проте ми не втрачаємо ентузіазму та оптимізму. Нині ми маємо заключений пакет з НСЗУ на виховання молодих спеціалістів, тож працюємо у цьому напрямі. Неабияким випробуванням стало повномасштабне вторгнення. На жаль, коли все переведено на військові рейки, медицина є дотаційною зі сторони донорів, а це означає, що потрібно буде економити. Важко жити, коли звідусіль ЗМІ розказують, що усе повинно бути безкоштовно, але на це “безкоштовно” не завжди є ресурси. Найбільша проблема сімейної медицини є те, що в людей нема розуміння, що таке сімейна медицина.
– Зупинімося на цьому більш детальніше.
– Річ у тім, що сімейна медицина це в першу чергу про профілактику захворювання, а не лише направлення до профільних спеціалістів та обстеження за бажанням. Сімейний лікар це порадник і друг який допомагає не лише запобігти тому чи іншому захворюванню, а й має зекономити час та гроші пацієнта. Саме тому потрібна правильна комунікація з лікарем. Часто людина приходить і каже: “Дайте направлення до такого-то спеціаліста”. Я починаю розпитувати для чого їй направлення, що її турбує. І таким чином з’ясовується, що проблему, з якою хворий хоче їхати до обласного центру, цілком і повністю можна вирішити в моєму кабінеті. Хочу наголосити, що при вчасній і правильній комунікації 75 відсотків звернень повинні вирішуватися в кабінеті сімейного лікаря! Лише 20-25 відсотків – направляємо до інших фахівців. І лише від трьох до п’ятьох відсотків хворих можуть потребувати госпіталізації.
– Якими здобутками хотілося б похвалитися?
– З останніх за 2024 рік завдяки спільній роботі з Волинським УОЗ та МОЗ отримали автомобіль для обслуговування населення громади, отримали сонячну електростанцію для економії коштів в громаді, гемоаналітичний аналізатор для аналізів крові для Гіркополонківської АЗПСМ, залучили вузьких спеціалістів для дітей з обласного центру – травматолог, ортопед, ендокринолог, офтальмолог, отоларинголог. Вони приїжджають до нас і проводять прийом. Також працюємо над тим, аби в майбутньому надавати подібні послуги дорослому населенню. В села громади систематично приїжджають різні фахівці які проводять ті чи інші медичні дослідження. Приміром, в цього місяця в громаді проводиться безкоштовний скринінг легеневих захворювань – працює виїзний флюорограф. Бажаючі мали змогу обстежитись за допомогою сучасного обладнання, на основі роботи з ШІ. Також місцева влада виділила кошти на придбання фізіотерапевтичних апаратів – обладнання для реабілітації. Тому нині проводимо підготовчі роботи для проведення амбулаторної реабілітації.
– Подейкують, що ось-ось має запрацювати телемедицина?
– Так, це правда. На сьогодні вже придбане обладнання – 4 комплекти, в складі яких є дерматоскопи, елекетрокардіографи, спірографи пульсоксиметри, отоскопи, офтальмоскопи. Ведемо переговори з декількома фахівцями які будуть залучені для телемедичних консультацій, скажу по секрету що планується залучати фахівців не лише з нашої області. Затримка в синхронізації медичних інформаційних систем.Таким чином, пацієнт, зробивши необхідні аналізи, через месенджери передає їх спеціалісту. А тоді приходить у заздалегідь погоджений час до нас у КП “Центр первинної медико-санітарної допомоги Боратинської сільської ради” і спілкуватиметься з фахівцем, який, попередньо ознайомившись з результатами аналізів, поспілкується з хворим аби призначити йому лікування. У нас вже виділене спеціальне приміщення для цього і ведуться підготовчі роботи.
– Розкажіть про випадок зі своєї практики який запам’ятався найбільше.
– Одного разу мене попросили взяти на декларування жінку, яка мала славу досить складної та скандальної пацієнтки. І ось – до кабінету заходить жінка. Розпашіла від емоцій і підвищеного тону, вона починає висловлювати своє незадоволення. Я спокійно вітаюся і запрошую присісти. Вона переходить на високі тони, я спокійно прошу стишити голос і розповісти, що її турбує. Виявилося, що вона переселенка і втратила реально усе – рідних, успішну роботу, житло, майно. У неї почалися проблеми зі здоров’ям. розповідаючи все це, вона в якусь мить розридалася. Я ж запропонувала їй поглянути у вікно. Запитала, що вона бачить. Плачучи, вона сказала, що бачить як йдуть люди. Я ж сказала, що вона має тішитися тим, що вона жива і нині на мирній території, а не загинула там, де загинули її родичі, друзі, сусіди, колеги. Що має зір, слух, можливість рухатися. На повторний прийом до мене прийшла зовсім інша людина – спокійна, врівноважена. Сказала, що коли вийшла від мене, то чи не вперше у житті підняла очі на небо і задумалася над моїми словами. Коли ми почали досліджувати її захворювання, то паралельно виявили онкологію. Ми й досі підтримуємо відносини – вітаємо одна одну зі святами, спілкуємося. В третій день повномасштабного вторгнення вона написала, що вдруге стала переселенкою. А – ще подякувала за те, що навчила її цінувати те, що у неї є.
– Про що мріє головний медик Боратинської громади?
– Передусім про мир! Про те, аби мій чоловік і усі наші захисники та захисниці здоровими повернулися додому. Я хочу аби мої пацієнти цінували своє здоров’я і життя, бо це є дар Божий і нехтувати ним це гріх! я дуже люблю свою роботу і вечорами, вже бувши вдома, згадую пацієнтів і ще раз обдумую план лікування, чи достатньо приділила часу, щоб пояснити і переконати пацієнта в необхідності лікуватися. В нас, лікарів, прийнято казати, що роботу лікаря потрібно оцінювати за кількістю здорових поколінь які вони виховали. Тому щиро мрію про те, аби в моїй практиці їх було якомога більше!
