Нині Валентин Величко, житель села Озеряни, що у Боратинській громаді, захищає нашу Батьківщину. Молодий чоловік, батько трьох дітей, каже, що з 2014 року відчував, що нас очікує велика війна. Тож, коли вороги розпочали повномасштабне вторгнення, для нього це не стало несподіванкою.
На фото: Валентин Величко нині захищає нашу Батьківщину
- Я не ховався і казав, що якщо мобілізують, то долучуся до Збройних Сил України, – розповідає пан Валентин. – Бо, якщо вже говорити відверто, то хто захистить нашу Україну, наших жінок і дітей, наші міста і села, якщо усі ховатимуться? Мені навіть цікаво, як ті люди, які нині ховаються і місяцями, а дехто й роками не виходять з дому, згодом будуть дивитися в очі іншим? Тим, хто сьогодні воює. Тим, хто втратив на війні руку чи ногу. Тим, хто похоронив полеглого сина, чоловіка, батька, брата чи іншого родича. Тож коли сьомого травня мені вручили повістку, я зібрав речі й поїхав у ТЦК. Звідти мене та інших мобілізованих направили у навчальний центр, що у селі Старичі Львівської області. Навчання тривало 45 днів. І ось, перед відправленням в інші регіони, я відпросився буквально на два дні додому.
Ледве поспілкувавшись з батьками, дружиною, трьома доньками та іншими родичами, Валентин поспішив до місцевої церкви на честь Успіння Пресвятої Богородиці де вже чотири роки є старостою.
- Наш храм має дуже цікаву і давню історію, – каже молодий чоловік. – У 1926 році його звели чехи, поселення яких були на Волині. Тому у святині така цікава архітектура. Раніше це був храм УПЦ. Згодом, після отримання Томоса, церковна громада прийняла рішення перейти у ПЦУ. І якщо раніше мене спершу мама, а згодом дружина заставляла раз в рік прийти до сповіді, то тепер, коли святиня стала українською і тут лунає рідна мова, я мало не на крилах поспішаю сюди. Бо тепер богослужіння зрозуміле. Не те, що раніше – священник щось читає церковнослов’янською мовою, а люди ні бельмеса не розуміють. Я почав співати у хорі. А згодом громада обрала мене церковним старостою. Щиро люблю нашу святиню! Нашу церковну громаду! Нашого дорогого настоятеля!
На фото: Настоятель храму і староста
Валентин родом з Озерян. Тут мешкають батьки, старші брат і сестра. До речі, брат з перших днів війни боронить Батьківщину і нині воює на Донецькому напрямку.
- Мої батьки дуже хвилюються і за нього, і за мене і за усіх захисників і захисниць, які сьогодні відстоюють територіальну цілісність України, – каже він. – У нас з дружиною три доньки й мрію, аби вони жили в мирній, щасливій країні. Понад усе хочу перемоги й зробити ремонт у храмі! Хочу, аби нарешті моя Батьківщина стала вільною, а життя усіх нас – комфортним і щасливим.
- Валентин – глибоко віруюча людина і справжній патріот, – наголошує настоятель храму, протоієрей Володимир Дебеляк. – Він дбає про храм Божий так ревно, як про рідну оселю. І багато зробив для святині. А після перемоги ми гуртом зробимо ще більше, бо плануємо капітальний ремонт як всередині, так й ззовні. А поки молюся за нього і інших мужніх синів і донько України, які виборюють для усіх нас мирне небо і вільне, щасливе майбутнє. Також неодноразово пропонував Валентину вступити до духовної семінарії. І щиро мрію, що в майбутньому він зробить це.
