Сьогодні, 4 червня, Україна затамовує подих. У кожному куточку країни, в серці кожного з нас — біль, що не минає. Ми вшановуємо пам’ять дітей, життя яких було обірвано через воєнну агресію Росії. Ці маленькі янголи не тримали в руках зброї. Вони тримали іграшки. Вони не мріяли про війну — вони мріяли про школу, про велосипед, про морозиво з полуницею.
Війна, яка триває вже понад одинадцять років, залишила глибокі шрами в кожній українській родині. Десятки тисяч дітей постраждали, сотні — не дожили навіть до першого слова. Дитинство, яке мало бути про сонце, книжки і обійми, стало про втрати, страх і розірвані родини. Деякі імена ми знаємо. Інші — загублені в списках, у звітах, у згорілих будинках і спустошених пологових.
- Цей день — не про політику, – наголошують на сайті Боратинської сільської ради. – Це про біль, що живе всередині кожного з нас. Це про батьків, які вкотре залишають іграшки на могилі. Це про школу, де не прозвучить сміх. Це про ліжко, яке так і залишилось застеленим. Ми закликаємо всіх: зупиніться на мить. Помовчіть. Згадайте. Нехай ця хвилина мовчання стане голосом тих, хто вже ніколи не скаже “мамо”.Ми не маємо права забути жодного імені. Ми не маємо права мовчати про ці злочини. І ми зобов’язані зробити все, щоб майбутнє наших дітей було іншим — без сирен, без втрат, без війни.Схиляємо голови перед кожним маленьким серцем, яке перестало битися через російські ракети та обстріли. Їхнє життя — наш обов’язок. Їхня пам’ять — наша сила. Боремось далі. Живемо далі. Пам’ятаємо кожного. Світлої пам’яті дітям України. Мирного неба — майбутнім поколінням.



