Її поважають колеги, нею захоплюються учні, а батьки нерідко звертаються до неї з проханням поговорити з дитиною — і Альоні Анатоліївні Зарубко майже завжди вдається знайти потрібні слова. Вродлива, енергійна та надзвичайно привітна, вона поєднує адміністративну роботу з улюбленою справою — викладанням хімії. Альона Анатоліївна працює заступницею директора Баївського ліцею Боратинської сільської ради з навчально-виховної роботи та вчителькою хімії.
— Моя мама — вчителька початкових класів, тож змалку я бачила роботу педагога, так би мовити, зсередини: вечорами вона писала конспекти, перевіряла зошити тощо, — усміхається Альона Анатоліївна. — Педагогічну освіту має і тато. Тому в дитинстві я часто сама ставала “вчителькою” для своїх трьох молодших сестричок. Щоправда, тоді я мріяла зовсім про інше — спочатку хотіла стати нейрохірургом, згодом думала про професію дизайнера. Зрештою обрала хімію. Мені сподобалося, що цей фах поєднує науку й творчість, точність і водночас можливість досліджувати, експериментувати та шукати власні рішення. Я закінчила хімічний факультет Волинського національного університету імені Лесі Українки. Після навчання мені запропонували роботу в Баєві — саме тоді місцева вчителька хімії пішла у декретну відпустку. Я трохи подумала й погодилася. Третього листопада вже вийшла на роботу. За сумісництвом тоді ще працювала у школі села Чаруків. Якщо відверто, це був непростий період: доводилося щодня доїжджати, звикати одразу до двох колективів і знаходити підхід до учнів у двох різних школах. Тож із наступного навчального року вирішила залишитися працювати лише у Баєві.
За роки роботи Альоні Анатоліївні довелося викладати чимало різних предметів: основи здоров’я, медичну підготовку, економіку, екологію, образотворче мистецтво, природознавство. І щоразу вона знаходила спосіб захопити учнів та доступно пояснити новий для себе матеріал. Не дивно, що з часом педагог стала для багатьох школярів людиною, на яку хочеться рівнятися. До Альони Анатоліївни приходять не лише за допомогою у навчанні. На перервах учні охоче заходять до неї просто поговорити, попросити поради чи поділитися тим, що хвилює, — навіть особистими секретами. І, схоже, саме ця довіра є одним із найкращих показників того, наскільки близькою до дітей стала вчителька.
— Паралельно я очолювала методичне об’єднання вчителів хімії Боратинської громади, — розповідає Альона Анатоліївна. — Працювала також у приватному колегіумі ЄРС. Згодом мені запропонували посаду заступниці директора з навчально-виховної роботи. Тож нині, окрім уроків хімії, маю чимало адміністративних обов’язків і відповідальності. А ще я веду TikTok. У моєму житті він з’явився, можна сказати, цілком випадково. Якось наприкінці навчального року ми зі школярами фотографувалися, і вони запитали, чому я не веду соціальні мережі. Казали, що це можна робити цікаво, пізнавально й водночас корисно. Я прислухалася до їхніх порад. Настало літо — і я почала знімати короткі відео та публікувати їх. Спочатку це було для мене просто хобі, своєрідним відпочинком. Згодом почала додавати професійний контент, зокрема відео про хімію. Показую, як у нашому ліцеї проходять практичні заняття. І хочу наголосити: наші учні справді виконують практичні роботи, адже маємо для цього реактиви, пробірки та все необхідне обладнання. Загалом я переконана, що сучасні технології — це медаль із двома сторонами, і важливо навчитися гармонійно їх поєднувати з традиційним навчанням. Адже освіта — це праця, причому дуже важлива. Звичайно, на уроці можна додати щось цікаве, використати сучасні формати чи технології, але перетворювати на розвагу кожне заняття, на мою думку, не варто».
Школярі нерідко зізнаються: хімію люблять не надто, зате свою вчительку — дуже. Кажуть, що Альона Анатоліївна вміє пояснити навіть складні теми просто, зрозуміло й цікаво, тому на її уроках легше подолати страх перед формулами та реакціями. Поважають педагогиню й батьки. Буває, що вони звертаються до неї з проханням поговорити із сином чи донькою, пояснюючи: «Вас він так поважає, що точно послухається». Для вчительки така довіра, мабуть, одна з найкращих оцінок її роботи. А ще особливо тішить Альону Анатоліївну, коли до ліцею телефонують або навідуються її колишні учні. Випускники згадують шкільні роки, дякують за знання, слушні поради та підтримку. І саме такі зустрічі вкотре нагадують педагогині: справжня робота вчителя не завершується разом із випускним — її результат залишається з учнями на довгі роки.
— Мрію й надалі розвиватися у публічному просторі — створювати більше навчального та розвивального контенту, — ділиться педагог. — А ще дуже хочу, щоб серед наших учнів було більше тих, хто по-справжньому “горить” своїм предметом, виявляє цікавість, ставить запитання та проявляє ініціативу. А понад усе хочеться, щоб діти мали можливість спокійно навчатися. На жаль, ми бачимо, як війна впливає на школярів. У когось тато чи інший близький родич на фронті, хтось не має зв’язку з рідними, які служать. Хтось дуже тривожно реагує на повітряні тривоги та обстріли. Є діти, які мріють навчатися у столиці, але через постійні атаки бояться туди їхати. Дистанційне навчання, на яке ми нерідко переходимо під час тривалих повітряних тривог, також має свої наслідки. Частину матеріалу доводиться надолужувати, а особливо складно це зробити з практичними заняттями. Адже хімію недостатньо лише почути чи побачити на екрані — важливо мати можливість власноруч провести дослід, попрацювати з реактивами та побачити результат експерименту. Тому найбільше бажання — щоб наші діти мали безпечні умови для навчання, могли спокійно здобувати знання, спілкуватися, експериментувати й просто залишатися дітьми.
Коридори та окремі кабінети ліцею прикрашають малюнки й написи, створені самою Альоною Анатоліївною. Виявляється, любов до малювання супроводжує її ще з дитинства. Ще школяркою вона залюбки створювала різноманітні плакати, а під час навчання в університеті малювала вже просто для власного задоволення. Повернутися до пензлів і фарб Альона Анатоліївна вирішила під час декретної відпустки. Тоді знову взялася за творчість, яка з часом стала помітною частиною оформлення ліцею.
На фото: Альона Зарубко — вчителька хімії та заступниця директора Баївського ліцею Боратинської громади. Для колег вона — надійна професіоналка, для учнів — учителька, до якої можна прийти не лише з навчальним питанням, а й просто поговорити
— Коли в школі запропонували викладати образотворче мистецтво, я залюбки погодилася, — розповідає педагог. — Хотілося не просто навчати дітей малювати, а й знайомити їх із нестандартними техніками. Ми експериментували, наприклад, із кухонною губкою, ватними паличками та іншими незвичними інструментами. І школярам такі творчі заняття дуже подобалися. Перекона, що сучасний педагог не може стояти на місці. Він має постійно розвиватися, цікавитися новими підходами до навчання та водночас добре розуміти психологію дітей і підлітків. Сучасний учитель — це людина, яка сама продовжує вчитися. Важливо не лише добре знати свій предмет, а й розуміти дітей: що їх хвилює, як вони сприймають інформацію, чого потребують і як із ними правильно вибудувати спілкування. Бути простим у спілкуванні, але водночас дотримуватися субординації та будувати стосунки на взаємоповазі. Уміти пояснити матеріал доступною мовою. Сучасний учитель має цікавитися інтересами своїх учнів, розуміти, чим вони живуть і що їх захоплює. А ще — бути емоційно стійким, уміти визнавати власні помилки та, якщо потрібно, попросити вибачення. Важливо також підтримувати постійний контакт із батьками. Традиційно можна побачити дві категорії. Є ті, хто активно долучається до навчання дітей, цікавиться їхніми успіхами та труднощами й адекватно реагує на зауваження. А є батьки, які через зайнятість не надто стежать за тим, як навчаються їхні сини та доньки. Ще один виклик сьогодення — телефони. Школярі проводять із ними дуже багато часу. Через це нерідко приходять на уроки невиспаними, бо вночі грають або переписуються в чатах. А іноді навіть під час заняття намагаються непомітно заглянути в екран. Тому ми дедалі частіше працюємо з друкованими матеріалами, щоб хоча б на час уроку переключити увагу дітей. На жаль, трапляються й випадки порушення академічної доброчесності. Наприклад, під час контрольної роботи хтось фотографує завдання, надсилає його штучному інтелекту, а потім просто переписує отриману відповідь, навіть не розібравшись у ній. Іноді одразу видно, що школяр виконав завдання способом, якого ми не вивчали на уроках, або відповідь узагалі неправильна. Тому я постійно наголошую: оцінка — це передусім індикатор, який допомагає самому учневі зрозуміти, на якому рівні він зараз перебуває і наскільки добре справляється із завданнями — погано, задовільно, добре чи відмінно. Оцінка не повинна бути самоціллю. Роки у школі минуть, оцінки залишаться на папері, а знання в житті знадобляться. Іноді можна почути: навіщо взагалі добре вчитися, якщо сьогодні люди, які свого часу не були відмінниками, можуть заробляти значно більше? Але освіта — це не лише про оцінки чи майбутню зарплату. Навчання розвиває мислення, допомагає формувати нові нейронні зв’язки, вчить аналізувати інформацію, критично мислити, виступати перед аудиторією, спілкуватися та знаходити рішення. Я завжди кажу дітям: вчитися потрібно все життя. Світ дуже швидко змінюється, і разом із ним постійно з’являються нові знання, технології та вимоги. Тож уміння навчатися й розвиватися — одна з найважливіших навичок, яку школа може дати дитині.
