Останніми десятиліттями триває копітка робота – історики та небайдужі українці працюють в архівах, спілкуються зі старожилами, листуються із представниками української діаспори, аби по крихітці зібрати інформацію про тих, хто в часи Радянського Союзу виборював незалежність нашої Батьківщини. Громадська організація козацько-історичний курінь “Чорна Рада”, що в селі Гірка Полонка, з’ясувавши приблизне місце загибелі Петра Федоровича Олійника, командира військової округи УПА ВО “Богун”, провідника Східного краю ОУН та Північно-західних українських землях, виконувача обов’язків командира УПА-Північ, який був лицарем Бронзового Хреста Заслуги, вирішили встановити пам’ятний знак.
На фото: Петро Олійник в юності та в дорослому віці
- Цей славний захисник нашої Батьківщини народився 9 липня 1909 року у селі Молодниче теперішнього Жидачівського району Львівської області, – розповідає Володимир Чайковський, який багато років активно цікавиться минувшиною Волині. – Був членом “Пласту” і в 1927 році вступив до Організації українських націоналістів і брав активну участь у її діяльності. Навчався у Рогатинській гімназії імені Володимира Великого, опісля у Львівському університеті на факультеті права. Однак навчання не завершив – його відрахували за націоналістичну діяльність.
Петро Федорович був власником фірми “Мемор”. Проживав у Кракові – 1937 по 1921 рік. Опісля одружився з Марією Затіркою, красунею і справжньою патріоткою із містечка Гримайлів, що на Тернопільщині. У 1938 році Петро Олійник став Львівським окружним провідником Організації українських націоналістів — на той час однією з найважливіших ланок підпільного руху. Як розповідає Ярослав Лозинський, голова козацько-історичного куреня «Чорна Рада», саме в цей період націоналістична боротьба набувала організованої структури на регіональному рівні. Втім, вже невдовзі польська поліція заарештувала Олійника. До початку Другої світової війни він перебував у неволі, але звільнення після нападу Німеччини на Польщу дало йому можливість повернутися до активної боротьби.
Після звільнення Олійник поринув у роботу в підпіллі, формуючи осередки ОУН на Поліссі, Чернігівщині, а згодом і на Дніпропетровщині. У 1942 році він очолив обласний провід на сході України, втім, зазнав арешту з боку нацистської адміністрації. Не зважаючи на небезпеку, йому вдалося вирватися з ув’язнення завдяки зусиллям побратимів. Із цього часу ім’я Петра Олійника стає невіддільним від історії Української повстанської армії. Він став одним із її засновників і одним із ключових командирів. У 1943–1944 роках Олійник очолював військову округу УПА “Богун”, яка охоплювала південні райони Рівненщини. Центральним осередком став штаб в урочищі Дігтярня біля села Антонівці на Тернопільщині — справжній підпільний центр, який дослідники часто називають “Антоновецькою повстанською республікою”. Там діяли школи підготовки молодшого командного складу, пекарня, зброярня, шевська та миловарна майстерні, шпиталь, друкарня та виходила газета “Повстанець”.
У серпні 1943 року, після нищівного авіаційного бомбардування з боку німців, штаб був змушений переміститися до району Мізоча на Рівненщині. Але навіть у нових умовах Петро Олійник не зупинив організаційної та бойової роботи. 3 жовтня 1943 року під його керівництвом підрозділи ВО “Богун” атакували німецький концтабір у місті Дубно, звільнивши понад 5 тисяч радянських військовополонених. Частина з них долучилася до лав УПА.
Олійник також став одним із керівників легендарного бою під Гурбами, що відбувався 21–25 квітня 1944 року/ Це була найбільша збройна операція УПА, в якій 5 тисяч повстанців дали гідну відсіч 30-тисячному контингенту НКВД, підсиленому танками, авіацією та бронепотягами. Після загибелі Дмитра Клячківського (псевдо “Клим Савур”), Петро Олійник тимчасово виконував обов’язки командира УПА-Північ. Його військова та організаційна діяльність охоплювала 1944–1946 роки, коли він обіймав посаду організаційного референта Західного краю на ПЗУЗ (Північно-Західних українських землях).
У підпіллі він діяв під псевдонімами “Еней” (найбільш знаний), “Роман” і “Сергій”. Сучасники згадують його як стрункого, високого чоловіка з рудуватим волоссям і вусами, одягненого в охайну форму повстанця. У романі-хроніці “…Як роса на сонці” Василь Щеглюк описує його зовнішність як подібну до Івана Франка — із високим чолом.
Радянські спецслужби неодноразово організовували полювання на “Енея”, адже той мав репутацію неперевершеного конспіратора. Він налагоджував систему повстанської преси. Дружина супроводжувала його в підпіллі, була йому надійною опорою та редагувала один із повстанських часописів.
- 17 лютого 1946 року Петро Олійник загинув у бою з підрозділами НКВД поблизу села Рудники на Волині, – розповідає Ярослав Лозинський, отаман громаського об’єднання Козацько-історичний курінь “Чорна Рада”. – Його могила лишається невідомою, але ім’я живе в історії визвольної боротьби. За мужність і відданість українській справі він був посмертно нагороджений Бронзовим Хрестом Заслуги. За власні кошти та допомогу небайдужих людей ми придбали матеріали й виготовили хрест. Його встановили на місці, де, очевидно, відбувся останній бій “Енея”. Також пам’ятний знак встановили на місці останнього бою Василя Івахіва з побратимами. Хочемо, аби підростаючі покоління могли приходити до таких пам’ятних знаків, дізнаватися більше про героїв минувшини. Адже, шануючи місця поховання Героїв, молоде покоління утверджує незгасиму пам’ять про тих, хто віддав життя за Україну.
На фото: Встановлення пам’ятних знаків
На освяченні пам’ятного хреста були представники влади, місцеві жителі, гості краю, які приїхали вчора з усіх куточків Волині, а також з інших областей.
На фото: На відкриття та освячення люди приїхали звідусіль
- Громадське об’єднання «Козацько-історичний курінь “Чорна Рада”» займається справді важливою та благородною справою, – зазначає Дмитро Головенко, керівник видавничого відділу Волинської єпархії ПЦУ. – Сьогодні, як ніколи, ми маємо докладати зусиль для того, щоб молоде покоління знало своїх Героїв – тих, хто віддавав здоров’я, а часто й життя за свободу та незалежність нашої держави. Отаман Ярослав Лозинський разом із побратимами й усіма небайдужими людьми роблять неоціненний внесок у формування національної пам’яті. Їхня діяльність – це не просто відтворення історії, це вклад у свідоме, гідне майбутнє України.
