На жаль, сьогодні ім’я Івана Которовича відоме небагатьом. І це особливо прикро, адже митрофорний протоієрей Іван Которович був знаним українським православним священником, одним із найстаріших духовних пастирів Забужжя. Примусово переселений із Холмщини на Волинь, він присвятив багато років свого життя самовідданому служінню Богові та людям. Попри випробування долі, отець Іван невтомно трудився на духовній ниві, зміцнюючи віру своїх парафіян, згуртовуючи громаду та залучаючи нових вірян до церковного життя. Його служіння стало прикладом глибокої відданості православній вірі, духовної стійкості та щирої любові до людей.
На фото: Отець Іван Которович — знаний український православний священник, митрофорний протоієрей, чиє життя та самовіддане пастирське служіння залишили вагомий слід у духовній історії Холмщини й Волині
— У 1920–1930-х роках отець Іван Которович служив настоятелем православного храму Святого Юрія в селі Гостинне на Холмщині, — розповідає настоятель храму Воскресіння Господнього в селі Гірка Полонка, луцький районний декан, протоієрей Володимир Присяжнюк. — У ті часи церква була не лише місцем молитви, а й важливим осередком духовного та українського національного життя. Завдяки невтомним старанням отця Івана при храмі створили церковний хор, який вважали одним із найкращих на Холмщині. Та мирне життя родини Которовичів обірвали трагічні події, що спіткали українців Холмщини. Село Гостинне зазнало нападу польських збройних формувань, відомих як «кракуси», під час етнічних чисток. Не вціліла й дерев’яна церква Святого Юрія — її спалили та зрівняли із землею. У 1945 році, внаслідок примусової депортації українського населення, родина Которовичів була змушена залишити рідний край і переселитися на Волинь. Якою була б подальша доля отця Івана, якби не ці трагічні обставини, залишається лише здогадуватися. Ставши безпосереднім свідком трагедії холмських українців, отець Іван не міг залишити пережите лише у власній пам’яті. Свій біль, спогади та роздуми про долю рідного краю він увічнив у мемуарах «Тернистий шлях Холмщини». У них священник згадував, як пережиті події залишили глибокий слід у житті та свідомості українців Холмщини. Особливо болісно він сприймав те, що з плином років пам’ять про трагедію поступово згасала. Він бачив, що старше покоління, виснажене роками поневірянь і злиднів, починало забувати пережите, тоді як молодь уже майже нічого не знала про важкі випробування своїх предків. Саме тому отець Іван вважав своїм обов’язком зберегти свідчення тих страшних часів для майбутніх поколінь, аби пам’ять про долю холмських українців не зникла безслідно.
Передчуваючи наближення трагедії та усвідомлюючи загрозу знищення храму, отець Іван Которович разом із родиною та вірянами зважився на надзвичайно сміливий крок. Спільними зусиллями вони встигли обережно розібрати, демонтувати й надійно сховати унікальний старовинний іконостас, врятувавши безцінну святиню від вогню та неминучого знищення. Згодом протоієрей таємно перевіз урятований іконостас із рідної Холмщини на Волинь, де на той час уже утвердилася радянська влада. У суворих реаліях повоєнних років, сповнених страху, переслідувань і невизначеності, такий вчинок вимагав неабиякої мужності, рішучості та глибокої відданості своїй вірі. Порятунок святині став справжнім духовним подвигом отця Івана, який попри всі небезпеки зумів зберегти частинку історичної та культурної спадщини рідного краю. Згодом старовинний іконостас знайшов нову домівку в церкві Іоана Хрестителя в селі Прилуцьке поблизу Луцька, ставши однією з найцінніших окрас храму. І сьогодні цю унікальну святиню можна побачити у стінах церкви. Та її значення виходить далеко за межі мистецької чи релігійної цінності. Це мовчазний свідок трагічної долі українців Холмщини, безцінна пам’ятка їхньої знищеної духовної та культурної спадщини. Водночас це символ незламності українського духу, сили віри та самовідданості людей, які навіть у найстрашніші часи зуміли зберегти те, що прагнули стерти з лиця землі.
На фото: Старовинний іконостас, який отець Іван Которович урятував від знищення та перевіз із Холмщини на Волинь, і донині зберігається у храмі села Прилуцьке, залишаючись безцінною духовною святинею та мовчазним свідком непростої історії холмських українців
— Прибувши на залізничну станцію Ківерці, родина отця Івана Которовича продовжила свій нелегкий шлях возом до села Жабка, яке згодом стало для них новою домівкою, — розповідає протоієрей Володимир Присяжнюк. — Саме тут священник власними руками звів дерев’яний будинок, у якому після пережитих поневірянь родина змогла розпочати нову сторінку свого життя. Берегинею родинного вогнища була дружина священника, матушка Катерина, яка своєю турботою та невтомною працею створювала атмосферу тепла й душевного спокою. Однак навіть на новому місці отцю Іванові не судилося уникнути випробувань. Радянська влада, яка провадила активну антирелігійну політику, всіляко перешкоджала духовному служінню священника-переселенця. Зрештою він отримав призначення не в Жабці, де оселилася його родина, а в церкві села Гірка Полонка. Попри значну відстань між селами та повсякденні труднощі, отець Іван сумлінно виконував свій пастирський обов’язок. Він регулярно долав шлях до Гірки Полонки, звершував богослужіння, виконував церковні треби та невтомно опікувався духовними потребами вірян. Жодні перешкоди не змогли похитнути його відданості священничому покликанню. Символічно, що саме в Жабці народився онук отця Івана — Богодар Которович, який згодом став видатним українським скрипалем і прославив своє ім’я у світі музичного мистецтва. Нині його донька, Мирослава Которович, скрипалька, заслужена артистка України, відома всьому світу. Так історія родини Которовичів поєднала в собі духовне служіння, вірність рідній землі та визначні культурні здобутки наступних поколінь.
Як свідчать архівні документи, отець Іван Которович був взірцем сумлінного пастирського служіння. Сучасники характеризували його як людину спокійної вдачі, виняткової відповідальності та глибокої відданості своєму духовному покликанню. Упродовж життя він залишався вірним обраному шляху, присвятивши себе служінню Богові та людям.
Відео: Саме в такому стані місце останнього спочинку отця Івана Которовича відшукали протоієрей Володимир Присяжнюк разом із парафіянками-помічницями
— Свій вічний спочинок отець Іван Которович знайшов на старому кладовищі в місті Ківерці Волинської області. Тут, поруч із ним, похована і його вірна супутниця життя — дружина Катерина, яка розділила зі священником усі випробування долі, гіркоту вимушеного переселення, роки поневірянь і тихі радощі родинного життя, — розповідає отець Володимир Присяжнюк. — Нещодавно нам разом із парафіянами вдалося відшукати місце їхнього останнього спочинку. Ми впорядкували могили, прибрали територію та відслужили панахиду, молитовно вшанувавши пам’ять священника і його дружини.
На фото: Парафіяни разом із протоієреєм Володимиром Присяжнюком упорядкували могилу священника і його дружини матушки Катерини
За словами отця Володимира, відтепер парафіяни вирішили взяти ці поховання під свою постійну опіку, аби зберегти пам’ять про його життя, духовне служіння та добрі справи для майбутніх поколінь.
— Для нас це не просто догляд за могилами, а передусім вияв вдячності та шани до людини, яка багато років віддано служила Богові й людям у Гірці Полонці. Ми прагнемо, щоб місце останнього спочинку отця Івана та матушки Катерини завжди залишалося доглянутим, охайним і затишним, а від ранньої весни до пізньої осені тут квітли живі квіти. Нехай вони стануть тихим символом нашої вдячності, молитви та пам’яті, яка не згасає з плином років, — наголошує священник.
На фото: Церква Воскресіння Господнього в селі Гірка Полонка — справжня духовна перлина краю, яка об’єднує вірян не лише місцевої церковної громади, а й навколишніх сіл
