Протоієрея Володимира Курко, настоятеля храму на честь перенесення мощей святителя Миколай Мирлікійського чудотворця, у селі Голишів дуже люблять і поважають. Цінують його духовні настанови і прислухаються до порад. А ще церковна громада разом із ним зводить новий, красивий храм.
- Довгий час церковна громада молилася у невеликому храмі, який знаходиться на кладовищі, – розповідає отець Володимир. – Однак згодом, коли Вселенським патріархом Варфоломієм і Священним Синодом Константинопольської православної церкви для Київської митрополії даний Патріарший Томос надання автокефального церковного устрою Православній Церкві в Україні, то громада прийняла рішення перейти з УПЦ в ПЦУ. Священник, який тут служив, відмовився переходити й митрополит Луцький і Волинський Михаїл скерував мене на цю парафію. Люди переживали період духовного і національного піднесення. На кожне богослужіння людей приходило стільки, що в цьому невеликому храмі просто не вистачало місця. Тож у 2019 році громада вирішила звести новий храм. Чималий вклад у будівництво храму зробили і продовжують робити місцеві меценати Юрій Цейко та його син.
На фото: Отець Володимир – настоятель храму
Духовенство – настоятель храму отець Володимир, районний декан протоієрей Володимир Присяжнюк, священники Луцького, Горохівського благочинь та Рівненської єпархії на чолі з митрополитом Луцьким і Волинським Михаїлом відправили чин заснування храму Святителя Миколая Чудотворця та освятили хрест.
На фото: Духовенство відправило чин заснування храму Святителя Миколая Чудотворця та освятило хрест
Сподівалися, що в 2022 році освятять новозбудовану святиню. Однак повномасштабне вторгнення перекреслило усі плани. Суттєво зросли і ціни на будівельні матеріали. Тож нині хтось допомагає грішми, а хтось стає і робить якусь роботу. На будівництві трудиться і настоятель, який мріє про той день, коли служитиме перше богослужіння у новій святині.
- У нас дуже щира і гарна громада, яка дбає і про будівництво, і про цей маленький храм, – каже отець Володимир. – Приміром, пані Наталія і пані Ганна приносять квіти з власного саду аби прикрасити храм до недільного або святкового богослужіння. Пані Світлана у нас і касир, і свічниця, і прибиральниця. Староста Сергій багато робить для храму, а його дружина пані Євгенія співає у хорі. Це дуже набожна пара, яка виховує вже правнуків.
На фото: Ікони у храмі прикрашені красивими рушниками, які вишили набожні парафіянки
Попри те, що храм невеликий, він гарний і затишний. Тут красиві ікони, причому, частина з них – вишиті бісером. Вони – дарунок для храму від парафіян. Боголюбиві майстрині вишили і рушники, якими прикрашені образи.
- Наш отець Володимир – взірець для нас, бо – глибоковіруючий, щирий, добрий, – розповідає Ганна Кравець, місцева жителька і знана волинська квітникарка. – Також Господь подарував йому неймовірно красивий голос. До нього приходять за порадою. Приходять у миті відчаю і болю. І він кожного заспокоїть, підтримає і направить на духовній стежині до Бога. До речі, наше село має дуже давню і цікаву історію. Вперше його згадують в листі польського короля і Великого княза Казимира у 1463 році. Щоправда, тоді його називали “Голєшов”. Як свідчать архівні дані, в XVI столітті тут працював замковий млин, крохмальня, гуральня. А ще – застосовували технологію ректифікації, тобто виготовлення чистого спирту. Хочу зауважити, що тоді це була нова технологія. Працював винокуренний та крохмальний заводи. Тож здавна жили набожні люди і нині ми всіма силамиразом із меценатами стараємося закінчили будівництво нового храму, який стане окрасою і духовним центром села.
Настоятель храму каже, що священником хотів стати змалку. І це не дивно, бо бабуся і дідусь водили його до храму, навчали молитов, розповідали про життя різних святих.
На фото: Настоятель храму молиться за громаду і нашу Батьківщину
- Я народився у місті Володимир-Волинський, однак родина переїхала до села Милуші і коли підріс, то мама віддала мене навчатися у студію бальних танців, де я навчався п’ять років, – ділиться спогадами священник. – Танці мені подобалися, однак ще більше мені подобалося у храмі. Там я прислуговував, залюбки спостерігав за діями священника. Коли побував у Свято-Троїцькому кафедральному соборі, то побачив, як там співають. І почав співати у нашому храмі. Згодом долучилися й інші люди і так у 12 років я дерегував нашим хором. Якось сказав дідусеві й бабусі, що йду на заняття з бальних танців. А коли вони прийшли до храму, то побачили, що я там. І – зраділи, бо дуже хотіли, аби я став священником. Тож після закінчення школи я вступив у духовні семінарію. Митрополитом Луцьким і Волинським тоді був нині вже покійний Яків (Панчук). Це був великий молитвенник. Дуже добрий, він був дуже уважним до семінаристів, до їх духовного життя. Я тобі був чтецем, іподияконом. Згодом мене скерували на парафію в Голишів. На перше богослужіння тут приїхала моя бабуся Антоніна, яка щиро раділа за мене. Зі сльозами казала, що мріяла про цей день і ми жаліли, що мій дідусь Володимир, до речі, саме на його честь назвали мене, не дожив до цього дня. Нині непростий час. Четвертий рік повномасштабне вторгнення, хоча війна триває з 2014 року. А якщо зазирнути в історію, то вже не одне століття. Дякувати Богу, жоден воїн із нашого села не загинув і я щиро прошу в Господа, аби Він беріг усіх захисників. Звісно, людям важко, бо багато негативу з телебачення, радіо, стрічки новин у телефоні. Пам’ятайте слова сучасного грецького святого – преподобного Порфирія Кавсокалівіта, який радив вкладати у свій мозок лише добрі помисли, робити добро і думати про хороше. Бо морок не виганяється мороком. А сонце сходить і морок зникає сам по собі. Тому усім наголошую – тілки не зневірюватися і йти далі до повної перемоги, бо тільки так ми зможемо звільнитися від московського ярма. Тільки так наша Батьківщина зможе здобути омріяну волю, а наш український народ стане щасливим.
На фото: Місцеві жителі щиро люблять свого наставника – мудрого і доброго світоча віри
Так як будівництво святині триває, то усі бажаючі зробити добру справу, можуть долучитися і внести свою лепту. Рахунок в Ощадбанку: 8330339880000026005300057192. Памятаймо, що рука, яка робить добрі справи, не збідніє і сам Господь пошле свою особливу благодать тим, хто зводить святиню.
На фото: Будівництво святині триває і усі бажаючі зробити добру справу можуть долучитися і внести свою лепту
