Жителі Лаврова часто говорять, що настоятель місцевого Свято-Покровського храму протоієрей Роман Микитюк — священник за Божим покликанням. Він щиро дбає про кожного, кого Господь довірив його духовній опіці, однаково уважний і до літніх людей, і до наймолодших парафіян. Його добре слово, мудра порада та щира молитва нерідко стають підтримкою для тих, хто переживає непрості життєві випробування. А про сам храм отець Роман піклується з такою любов’ю й трепетом, ніби про найдорожчу людину. Цьогоріч для громади Лаврова — особливий і благословенний рік. Свято-Покровський храм готується відзначити 25-річчя від дня свого освячення. Символічно, що саме цього року минає й чверть століття пастирського служіння його настоятеля — протоієрея Романа. Упродовж цих років історія храму нерозривно переплітається з його молитвою, невтомною працею, духовною мудрістю та щирою любов’ю до Бога і людей.
До цієї знакової події церковна громада вирішила створити ще одну духовну окрасу святині — звести на її території водосвятну капличку. Вона стане не лише архітектурною перлиною храмового подвір’я, а й місцем, де люди молитимуться за свої родини, наших воїнів, мир в Україні та Боже благословення для рідної землі.
— Ми звернулися до талановитої художниці, іконописиці та скульпторки Ірини Дацюк, — розповідає отець Роман. — Із пані Іриною та її сестрою ми співпрацюємо ще з 2007 року. Саме тоді вони долучилися до розпису нашого храму. Ірина походить із відомої мистецької родини. Разом із сестрою вони розписували храми Луцька, Успенський собор у Володимирі, монастирі у Мильцях, на Світязі, працювали над святинями Києва та багатьох інших міст України. Її творчий доробок також прикрашають пам’ятник Християнському милосердю у Луцьку, монумент поету й журналісту Костянтину Шишку, патріоту Ананію Закуштую та чимало інших мистецьких робіт. Саме тому ми із громадою довірили створення майбутньої каплички людині, яка вміє поєднати мистецтво із глибокою духовністю.
На фото: Під час творчих обговорень розглядали різні варіанти майбутньої композиції, проте остаточний вибір зупинили на проєкті водосвятної каплички
— Розглядали кілька творчих концепцій, однак зрештою зупинилися на образі водосвятної каплички, — розповідає Ірина Дацюк. — Її головним елементом стане рельєфна скульптура Ангела, який триматиме збан із водою. Поряд розмістимо спеціальний стіл із чашею для освячення води, і символічно Ангел переливатиме небесну воду до цієї чаші. Висота скульптури становитиме близько двох із половиною метрів. Позаду неї буде витончена ажурна стіна із зображенням зоряного неба, а завершуватиме композицію купол у формі золотої зірки — символу світла, надії та різдвяної радості. Усі елементи виконаємо зі штучного каменю та металу.
На фото: Пані Ірина, отець Роман та церковна громада вже багато років спільно працюють над тим, щоб храм ставав ще красивішим і духовно багатшим
Мисткиня переконана, що саме зараз людям особливо потрібні місця, які дарують душевний спокій.
— Не вперший рік триває війна. Щодня ми чуємо тривожні новини, проводжаємо в останню путь наших Героїв, переживаємо за рідних і близьких. Саме тому біля храму хочеться створити особливий духовний простір, де людина зможе знайти мир, відчути Божу присутність і зміцнитися у вірі. Білий Ангел символізуватиме чистоту, милосердя, Боже благословення і надію, які зустрічатимуть кожного, хто переступить поріг святині. Лаврів давно став для мене особливим місцем. Тут залишилася не лише частина моєї праці, а й частинка душі. Це село має дивовижну історію, яка сягає глибини століть. За цей час Лаврів пережив чимало непростих випробувань, але завжди залишався осередком праці, віри та любові до рідної землі. Тут народжувалися покоління працьовитих людей, лунали весільні пісні, будувалися оселі, достигали хліба, а поруч із людською працею завжди жила щира молитва.
На фото: Центральним елементом майбутньої каплички стане рельєфна скульптура Ангела, який триматиме збан із водою
За словами художниці, історики й краєзнавці переконані, що на території сучасного Лаврова в різні часи існувало кілька храмів. Про це нагадують не лише архівні документи, а й численні легенди, які місцеві жителі передавали своїм дітям та онукам. Одна з них розповідає, що князь Данило Галицький подарував ці землі разом із навколишніми лісами для будівництва монастиря на честь святого Лавра. Згодом святиню зруйнували монголо-татари, однак її назва залишилася жити у назві села. Після знищення монастиря люди звели нову церкву, яка простояла майже півтора століття — з 1623 до 1772 року. Її історія завершилася трагічно: храм згорів після удару блискавки.
На фото: Невдовзі біля Свято-Покровського храму з’явиться ще одна духовна перлина — водосвятна капличка з Ангелом-охоронцем. Вона стане місцем молитви, де освячуватимуть воду, підноситимуть до Бога прохання про мир, здоров’я, добробут родин і дякуватимуть за Його благодать
Із Лавровом пов’язують і постать Тараса Шевченка. Старожили розповідали, що восени 1846 року, дорогою до поля Берестецької битви, Великий Кобзар відвідав це село. Цьогоріч минає 180 років від тієї події. Вважають, що саме лаврівські краєвиди та місцеві перекази знайшли відображення у його повісті «Варнак». На початку ХХ століття у Лаврові діяли три православні храми — Покровський, Юріївський та храм на честь Богородиці. На жаль, останній було знищено під час Другої світової війни. Та війна забрала життя 85 жителів села, які воювали на фронтах. Окремою сторінкою історії залишається боротьба Української Повстанської Армії — сьогодні на пам’ятнику викарбувані імена 141 воїна УПА. Після проголошення незалежності України громада вирішила відродити свою головну святиню. У 1995 році на місці старої Покровської церкви розпочалося будівництво нового величного храму. Простора п’ятикупольна церква, розрахована майже на пів тисячі вірян, постала завдяки спільній праці всієї громади.
— У 2007 році розпочалася наша багаторічна співпраця з отцем Романом, — згадує Ірина Дацюк. — Ми із сестрою Лілією Звягінцевою-Дацюк працювали над розписом храму в Чарукові, коли до нас приїхав настоятель із Лаврова. Він запросив нас створити храмові ікони та розписати святиню. Ми із великою радістю погодилися.
Разом сестри виконали розпис купола, підкупольної частини із дванадцятьма апостолами, фриз із шестикрилими ангелами, написали образи чотирьох євангелістів та композицію Святої Трійці над іконостасом. Також створили ростові ікони святих Олександри, Миколая, Параскеви, Василія Великого, рівноапостольних царя Костянтина та цариці Олени, благовірного князя Бориса.
— З отцем Романом надзвичайно легко працювати. Він належить до тих священників, для яких служіння Богові — не професія, а покликання. Усім серцем любить Церкву, храм і своїх парафіян. Особливу увагу приділяє молоді, виховує дітей у любові до Бога, України та ближнього, підтримує людей у найважчі хвилини життя, — каже мисткиня. — До речі, свого часу щедрими доброчинцями та опікунами місцевих святинь були власники Лаврова — представники давнього волинського шляхетського роду Міхал та Дем’ян Гулевичі. Саме за часів Гулевичів Лаврів був одним із важливих торговельних осередків Луцького повіту, центром великого шляхетського маєтку, селом із розвиненим господарством і родючими орними землями. Поселення входило до володінь одного з найвпливовіших православних родів Волині, який залишив помітний слід в історії української державності, освіти та Церкви. Міхал і Дем’ян були рідними братами Галшки Гулевичівни — видатної української благодійниці, меценатки та ревної захисниці православної віри. 22 листопада 2021 року Священний Синод Православної Церкви України ухвалив рішення про її місцеве шанування в єпархіях історичної Волині та Києва, а вже 3 лютого 2022 року здійснив її загальноцерковне причислення до лику святих як праведної Єлизавети (Галшки) Гулевич. Підставою для канонізації стало її подвижницьке життя та винятковий внесок у розвиток Православної Церкви й української освіти. У 1615 році Галшка Гулевичівна пожертвувала власний маєток у Києві та усі землі на Подолі для заснування Київського братського монастиря, братської школи та шпиталю. Саме цей навчальний осередок згодом став основою славнозвісної Києво-Могилянської академії — одного з найважливіших центрів духовної та освітньої традиції України. Тож щиро віриться, що незабаром у Свято-Покровському храмі в Лаврові з’явиться й ікона праведної Єлизавети (Галшки) Гулевичівни. Це стане не лише даниною пам’яті великій подвижниці, а й символічним поверненням духовної спадщини її роду до землі, з якою були нерозривно пов’язані життя та діяльність її братів — меценатів і господарів Лаврова.
Сам отець Роман переконаний, що найбільшою опорою людини завжди була і буде жива віра.
— З Божою допомогою ми здолаємо всі життєві випробування і скорботи, — стверджує настоятель храму. — Головне — не втрачати віри, не переставати молитися й пам’ятати, що Господь ніколи не залишає тих, хто щиро відкриває Йому своє серце.
На фото: Переконана, що Господь і надалі благословлятиме співпрацю пані Ірини, отця Романа та церковної громади, а їхні спільні задуми ще багато років знаходтимуть своє прекрасне втілення, примножуючи духовну красу й силу Свято-Покровської святині
Під час розмови з Іриною Дацюк я із захопленням розглядала ескізи майбутньої каплички та слухала розповідь про багатовікову історію Лаврова. Щиро вірю, що вже незабаром біля Свято-Покровського храму з’явиться ще одна святиня — Ангел-охоронець, біля якого люди освячуватимуть воду, молитимуться за мир, дякуватимуть Богові за Його милість і проситимуть благословення для своїх родин. Із отцем Романом ми зустрічалися вдруге і я знову зауважила про себе що він — один із небагатьох священників в очах якого я побачила Бога. Тож хочеться побажати, аби Господь благословив усі його добрі задуми, дарував міцне здоров’я, духовну силу й многії та благії літа праці на благо Матері-Церкви, громади Лаврова та всієї України.
