“Наша рятівниця”, “Наш Ангел-охоронець” – саме так у селі Ратнів, що в Боратинській громаді, називають Софію Петрівну Смаль, фельдшера, яка працює тут вже 48-й рік. Щиро поважають її і колеги, шанує керівництво.
- Софія Петрівна це професіонал, яка за десятиліття роботи знає свою справу бездоганно, – розповідає Оксана Чертюк, директор КП “Центр первинної медико-санітарної допомоги Боратинської сільської ради”. – Людей, які так віддіні медичний службі, як Софія Петрівна, нині важко знайти. Вона найрейтинговіша і працівниця району. За час роботи бачила не одну медичну реформу. Вона неймовірно позитивна людина яку ми дуже любимо, поважаємо і щиро бажаємо їй здолровя ще на довгі роки роботи.
На фото: В кабінет Софії Петрівни приходять по допомогу, за мудрою порадою і добрими словами підтримки
Родом Софія Петрівна із села Коршів. Батьки назвали її на честь місцевої фельдшерки – Софії, яку в селі дуже поважали за професіоналізм, чуйне ставлення до хворих і добрий характер. Чи припускали, що й донька також стане фельдшером і буде такою ж щирою і привітною? Хто знає, однак батьки, які важко працювали у колгоспі, дуже хотіли, аби діти здобули освіту. Так сталося, що старша сестра, прагнучи допомагати людям, здобула освіту в медучилищі та працювала фельдшером. Тож молодша вирішила піти по її стопах. Відтак, закінчивши восьмий клас, вступила до Луцького медичного училища.
- Нас навчали неймовірні, віддані своїй професії, люди, – розповідає Софія Петрівна. – Одним із викладачів був Володимир Стадницький, який також працював в реанімації обласної лікарні. Як нині пам’ятаю його слова “Діти, ви обрали професію, яка потребує, аби ви відносилися до кожного, хто прийде по допомогу, як до рідного. Бо чужої біди не буває”. Він часто приходив втомленим після важкої роботи в обласній лікарні, однак, як-то кажуть, вкладав у нас, студентів, свою душу. Ми хотіли вчитися, прагли нових знань. Після закінчення навчання я отримала скерування у сюди, у Ратнів, в дитячий садочок. А згодом мене перевели у ФАП. Так і маю єдиний запис у трудовій книжці – про прийом на роботу.
ФАП, у якому працює ця мила і дуже привітна жінка, завжди був найкращим в районі. Усі акредитації, перевірки проходили на висоті. Одним із показників роботи ФАПу є показник дитячої та материнської смертності. У Ратневі та селі Вікторяни за роки, відколи тут працює Софія Петрівна, не було жодного такого випадку.
- Хоча ситуації траплялися різні, – усміхається фельдшер. – Бували й такі, що й в мене всередині все хололо. Пригадую, як одного разу посеред ночі принесли дитину. До речі, в мене завжди стоїть медична валіза і двері оселі ніколи не закривалися на ніч, бо біда приводила людей в будь-який час доби. Отож, принесли дитя, а в нього вже судоми. І наступила клінічна смерть. Годину я проводила реанімаційні заходи та таки врятувала дитя. А скільки разів приймала пологи в автомобілі або вдома! Ще був випадок, коли двоє діток, натрапивши на таблетки “Клофелін”, випили їх. Дітей принесли до мене коли вони були без свідомості. А ми з тодішнім головою сільської ради Віктором Шумським сусіди. Було очевидним, що чекати на швидку просто ніколи – в дітей стрімко понижувався тиск. Тож він кинуся за кермо власного авто, я з дітьми на заднє сидіння і ми помчали до Луцька. Дорогою проводила реанімаційні заходи. На щастя, ми довезли дітей і лікарі врятували їх. А Віктор Анатолійович після того випадку придбав нашому ФАПу “швидку допомогу”. Працювала вона 15 років. Було три водії і я. Їздили до хворих, при потребі супроводжували до лікарні.
А одного разу довелося Софії Петрівні рятувати колумбійця. В село тоді приїхав танцювальний ансамбль іноземців. Зокрема, виступали колумбійці. І після виступу один із танцівників втратив свідомість і почав заходити в кому.
- А я ж не знаю, що з ним – чи перевтома далася взнаки, чи глікемічна кома, чи ще щось сталося, – пригадує жінка. – Тож, зробивши внутрішньовенно укол, сказала, аби негайно їхали до обласної лікарні. Отак, в автобусі, яким ансамбль приїхав виступати, ми повезли його до медустанови. Спілкувалися через перекладачів. Згодом з’ясувалося, що в бідолахи був низький рівень цукру. І згодом через перекладачів той колумбієць щиро дякував і казав, що, за словами медиків обласної лікарні, я правильно надала йому допомогу.
Фахівець переконана, що реформа медичної системи дає свої гарні результати. Авто “швидкої допомоги” приїжджає на виклик за лічені хвилини. Місцевому фельдшеру вже не потрібно супроводжувати хворого до лікарні. А ще КП “Центр первинної медико-санітарної допомоги Боратинської сільської ради” систематично організовує приїзд у село спеціалістів з медичних установ обласного центру, тож люди можуть проконсультуватися із вузькими спеціалістами.
- Однак людина передусім сама повинна слідкувати за власним здоров’ям, – наголошує вона. – Бо хворобі запобігати, аніж потім лікувати. Сумно і боляче, але масовою стала гіпертонія. Коли я прийшла на роботу, то в селі було лише троє людей в яких діагностували гіпертонію. А нині понад 600 людей потерпають від високого тиску. Причому, серед них і молодь і навіть школярі. А це ж який ризик інсульту та інфаркту! Дуже багато людей мають захворювання опорно-рухового апарату. А ще почастішали випадки онкології. Тому прошу усіх дбати про себе. Бо в разі чого, повернути здоров’я буває дуже важко. Або й взагалі не можливо.
Кожного дня на прийом до Софії Петрівни приходить в середньому двадцять людей. В холодну пору року ця кількість зростає удвічі. Бо ж додаються гострі респіраторні захворювання, травми тощо. І за кожного фельдшер хвилюється.
- Знаю кожного хворого і за кожного болить душа, – каже вона. – Нині в Ратневі мешкає 1150 жителів, у Вікторянах 60. Також звертаються жителі із рідного Коршева. Давши рекомендації, потім телефоную, запитую як самопочуття, які зміни. Трапляється, що з огляду на стан людини, вношу корективи. Коли хто потрапив до лікарні, то також цікавлюся. Обов’язково продовжую вдосконалювати знання, відвідую різні навчальні тренінги, семінари, курси, бо ж фармацевтика розвивається, постійно з’являються нові препарати.
В селі фельдшерку щиро люблять і поважають. Бо ж рятувала не одне покоління. І нині знають, що в разі біди двері її оселі завжди відчинені. На знак вдячності жінці на 55-річчя подарували автомобіль “Део-Ланос”. Зізнається, що презент був абсолютно несподіваним, неймовірно приємним, а також дуже корисним. Бо ж здорово виручав коли потрібно було їхати до хворого, відвезти до лікарні тощо. По стопах Софії Петрівни пішла її старша донька, яка нині працює медсестрою у дитячому садочку.
На фото: Софія Петрівна – мудра, вродлива і неймовірно позитивна
- З майбутнім чоловіком я познайомилася в клубі на танцях, – ділиться спогадами Софія Петрівна. – У 18 років я вийшла заміж. Володя, чоловік, працював у будівельній бригаді. Народилося у нас троє діток – дві доньки та син. Молодша донька працює інженером, син будівельник. Добре ми з чоловіком жили. На жаль, він відійшов у Вічність.
При згадці про родину ця красива жінка усміхається. Її радують діти, троє онуків і двоє правнуків. Одна внучка мешкає у Франції. Разом із чоловіком виховують двох діток. Все запрошує до себе бабусю в гості.
- Я й не проти поїхати, але маю невелике господарство, город, який потребує щоденної праці, – каже Софія Петрівна. – Та найголовніше – люди, які звертаються по допомогу. Тому кажу онуці, що як тільки закінчиться війна, то чекаю їх до себе в гості. Щиро прошу в Бога аби це жахіття закінчилося якомога швидше. Бо душа болить за тих дітей, які на війні, за матерів і дружин. Нехай вже наступить мирне і щасливе життя!
