Дорогі вчителі!
З нагоди Дня Вчителя прийміть найщиріші вітання з вашим професійним святом! Ви сієте зерна знань, мудрості й добра, формуєте майбутнє нашої країни. Бажаємо вам міцного здоров’я, вдячних учнів, поваги від колег та натхнення у кожному дні!
Збираючи матеріали про історію шкільництва в Боратині, переді мною мимоволі постало питання: а хто з корінних боратинців першим ступив на стежку педагогічної діяльності? Адже ще в 70-х роках, коли я вчився в місцевій восьмирічній школі вчителі були або приїжджі, або доїжджали з інших сіл та міста Луцька. Тема, як говориться «затягнула». Результати не забарились. За певний час мені вдалося зібрати матеріали про односельчанина, прізвище якого стоїть першим в списку тих моїх земляків, які працювали і працюють в освітній галузі.
Отож, в день свята освітян, згадаєм про того, хто першим з боратинців обрав для себе цю професію.
В 1909 році в сім’ї Віктора та Ганни Сивих народився син Андрій. Згодом народилося ще троє дітей – Кулина, Олексій та Дмитро. Хата Сивих стояла на нинішній вулиці Стировій. На цьому місці зараз новобудова.
Сім’я була не бідна і в батьків було розуміння дати дітям освіту. Достеменно невідомо, де перші ази науки отримав Андрій. Скоріш це було в одному з сусідніх з Боратином сіл. В 1925-1927 роках за документами Андрій навчається в Українській гімназії у місті Луцьку відповідно у 5 та 6 класах. У подальшому Сивого вже немає в списках учнів. Можливо були проблеми з оплатою навчання, або батьки вирішили, що 18-річному хлопцю цього достатньо. За статистикою в порівнянні з молодшими класами у старших число учнів гімназії зменшувалося майже в два рази.
В 1909 році в сім’ї Віктора та Ганни Сивих народився син Андрій. Згодом народилося ще троє дітей – Кулина, Олексій та Дмитро. Хата Сивих стояла на нинішній вулиці Стировій. На цьому місці зараз новобудова.
Сім’я була не бідна і в батьків було розуміння дати дітям освіту. Достеменно невідомо, де перші ази науки отримав Андрій. Скоріш це було в одному з сусідніх з Боратином сіл. В 1925-1927 роках за документами Андрій навчається в Українській гімназії у місті Луцьку відповідно у 5 та 6 класах. У подальшому Сивого вже немає в списках учнів. Можливо були проблеми з оплатою навчання, або батьки вирішили, що 18-річному хлопцю цього достатньо. За статистикою в порівнянні з молодшими класами у старших число учнів гімназії зменшувалося майже в два рази.
Причиною перш за все було те, що батьки не в змозі були оплачувати навчання своїх дітей. Так проживання учня з села на приватній квартирі коштувало в середньому 60 злотих в місяць, оплата за навчання в місяць 25 злотих, а ще витрати на книжки, шкільне приладдя, одяг, харчування та інші витрати. Отож за рік виходила кругленька сума. А гроші десь потрібно було заробити.
4 жовтня 1931 року Андрій одружується. Його дружиною стала полячка Софія – Ядвіга Каєтанівна Стосур, яка працювала вчителькою в школі с. Боратин. Приміщення тогочасної школи знаходилось не так далеко від садиби Сивих. В подальшому подружжя вже разом працює на педагогічній ниві. У 1932 в сім’ї народжується дочка Клара – Юзефа, а в 1936 син Єжи-Юрій. В довоєнний період сім’я оселяється в селі Суховоля. Вчителюють у сусідньому Радомишлі. В спогадах Галини Зелінської з Суховолі про свою матір, опублікованих в районній газеті «Слава праці», вона згадує про вчителів Сивих.
«Ще один документ роздивляюся. Картка про успішність, поведінку та відвідування учениці першого класу за 1939-1940 навчальний рік. Тут уже неповна середня школа в селі Радомишль. Картку вінчає герб УРСР. На звороті – відмітки про успішність. Тільки за третю та четверту четверті. «Визволення» тоді якраз до нас прийшло, у вересні… Дізнаюся із картки, що класним керівником була Зофія Сива, а ще – мама нагороджена грамотою «за відмінні успіхи в навчанні і за зразкову поведінку. Підпис директора школи Андрія Сивого.
Шкільне свідоцтво – «четвертої кляси чотириклясної народної школи в Радомишлі Луцького району Луцької округи» свідчить, що в 1942-1943 навчальному році Червінська Лідія успішно закінчила курс навчання. «Дуже добре» з усіх предметів. Підпис директора Андрія Сивого.
Печать двома мовами: німецькою та українською. А в центрі – українська символіка, Тризуб красується на печаті. Зворот – свідоцтво німецькою мовою. «Шульцойгніс», яке теж стверджує, що мамина успішність «зер гут».
Не раз мама в розмовах про школу згадувала Андрія Сивого, що він був хорошим вчителем. Зовія та Андрій Сиві тоді проживали в Суховолі. А в 1981 році вони були гостями в Радомишльській середній школі. Колишні учні запросили їх на 4-річчя випуску. Привезли їх стареньких на урочистості…».
З матеріалів, які зберігаються в Баївському ліцеї, можна дізнатися про участь Андрія Сивого в Другій світовій війні, записаного з його слів.
«Мобілізований в Червону Армію весною 1944 року. Спочатку служба в 13 запасному полку, який знаходився в місті Челябінську. Там пройшов військову підготовку і після прийняття присяги у серпні був направлений в 1382 стрілецький полк, який у складі військ І Прибалтійського фронту вів бої з фашистами в Латвії. Важкі кровопролитні бої точилися не тільки за кожен населений пункт, але й будинок. Населення тут в більшості жило по хуторах, місцевість болотиста, поросла чагарниками та лісом. В районі міста Резекне підрозділ, в якому служив Андрій Сивий, так захопилося переслідуванням ворога, що сам потрапив в оточення. Тільки через пару днів з важкими боями вдалося з нього вирватися. А далі знову бої. В одному з них під містом Даугавпілс, а було це у листопаді, солдат отримав поранення. Госпіталь. Після одужання – 194 запасний армійський полк.
Знову фронт. 1058 артилерійський полк. Спочатку був навідником 122 міліметрових гармат-гаубиць. Потім переведений в штаб полку на посаду старшого топографа. Його завданням було після кожного бою і передислокації гармат на нові позиції робити так звану «прив’язку» до місцевості та передавати координати, необхідні для ведення бою, в штаб. Також необхідно було вибрати місце та обладнати спостережний пункт для командування. Робота була не стільки важка, як небезпечна, бо все необхідно було робити на передовій вдень і без помилок, бо від цього залежав успіх бою. Не раз попадали під ворожий обстріл. Але осколки та кулі на цей раз оминули солдата.
Весною 1945 року з боями дійшли до литовського міста Шауляй. Далі шлях лежав на Ригу. Але прийшов наказ перейти до оборони, почалися бої місцевого значення. Червона Армія в цей час була вже на підступах до Берліна. До перемоги залишалось зовсім мало. Але люди так само гинули. В цей час одне з завдань мало не стало останнім для Андрія Сивого та його товаришів. Вночі, розвідавши ділянку фронту, вони поверталися в частину іншою дорогою. І тільки на галявині помітили напис німецькою «Міни». Один невірний крок і станеться вибух. І тільки завдяки витримці та взаємодопомозі їм вдалося вибратися в безпечне місце неушкодженими.
Нарешті довгожданий День Перемоги. Зачитали наказ про капітуляцію Німеччини. Від радості не знали, що робити. Солдати поздоровляли один одного, співали та плакали, салютували…
Але це ще був не кінець. Підрозділ, в якому служив Андрій Сивий відправляють на Далекий Схід, де йдуть бої з японською армією. Однак, коли ешелон прибув в Свердловськ повідомили, що Японія капітулювала. В листопаді, після демобілізації, солдат повернувся додому».
Післявоєнний період був досить складний і трагічний для родини Андрія Сивого. В 1944 році, за участь в УПА, було розстріляно брата Олексія, в 1947 році в бою з енкаведистами поблизу с.Рованці загинув брат Дмитро. Не повернувся з фронту чоловік сестри Кулини. Батьки були репресовані, батько помер на чужині. Тільки згодом, після звільнення з заслання, Андрій привіз додому стареньку та хвору матір Ганну.
З Суховолі сім’я Сивих переїжджає в Городище, де будують власний будинок, а також працюють в місцевій школі. Андрій Сивий заочно закінчує Одеський університет за фахом біологія. Добре знає французьку мову, чудово грає на скрипці. В 1962 році працює директором школи. Його дружина викладає німецьку мову. В 1962 році в сусідньому селі Баєві починає фунціонувати восьмирічна школа, де подружжя також деякий час працює до виходу на пенсію.
Ось як згадує про ВЧИТЕЛЯ його учениця Таїсія Войтюк:
«Сивого Андрія Вікторовича я пам’ятаю як вчителя співів. Приходив на урок співів з музичним інструментом – скрипкою. Може цим і привив мені любов до музики, бо я стала вчитись грати на баяні.
Андрій Вікторович запам’ятався добрим, справедливим вчителем, мав підхід до учнів. Але інколи на його уроках невдячні учні могли вивести з ладу його музичний інструмент (змазати салом смичок) і тоді скрипка не грала. Спересердя вчитель міг когось потягнути смичком.
Ще я брала участь в хорі, яким керував Андрій Вікторович. Відвідування хору для мене було обов’язковим, хоч деякі учні втікали, як тоді казали «зі співів». Пам’ятаю поїздку в Ленінград, яку супроводжував також Андрій Вікторович і ще з іншими вчителями. Це було в 1969 році.
Так як він ще був вчителем біології (ботаніки), то займався з учнями на пришкільній ділянці, в квітнику, на клумбах».
Останній випуск учнів Андрія Сивого (другий справа в нижньому ряду), с.Баїв, 1969 рік. 11 лютого 1990 року Андрія Вікторовича не стало. В 1997 році померла його дружина.
Віталій Гнатюк, член Національної спілки краєзнавців України
