У Боратині нерідко можна почути думку, що до приходу Сергія Шуляка культурного життя в селі фактично не існувало. І це недалеко від правди. Дев’ятнадцятирічний юнак, якого запросив на роботу Сергій Яручик, здійснив справжню “культурну революцію”. Саме він створив хоровий колектив, який не лише увійшов до числа найкращих в області, а й отримав почесне звання «народного». Вистави театральної студії, у яких грав Сергій Юрійович, і сьогодні з теплом згадують у селах громади. Також він є учасником народного фольклорного гурту «Чачка». Вже багато років поспіль дарує радість дітям, перевтілюючись у святителя Миколая, а також створює незабутню атмосферу під час фестивалів, концертів та інших мистецьких заходів. Сергій Шуляк віртуозно володіє фортепіано, гармошкою, баяном, гітарою, акордеоном, трубою, контрабасом, сопілкою, барабанами, саксофоном та багатьма іншими інструментами, за що його називають «людиною-оркестром».
На фото: Сьогодні ім’я Сергія Шуляка звучить далеко за межами Волині, здобуваючи визнання і повагу далеко поза рідним краєм
- Я родом із села Ільпибоки Демидівського району Рівненської області, — розповідає привітний, усміхнений молодий чоловік. — У нашій родині музика була всюди. Тато — музика-самоук, який грав на весіллях і самостійно опанував гармошку; мама певний час працювала завідувачкою клубу, мала надзвичайно красивий голос і чудово співала. Музику любили й дідусі й бабусі — вони співали та грали на музичних інструментах. Тож із самого дитинства я зростав в атмосфері тепла й гармонії. Рідні часто згадують, як я, ще дворічним малюком, дістав із колиски дерев’яну планку, уявляв, що це гітара, і, наслідуючи гру, щось захоплено наспівував.
Не дивно, що, зростаючи в талановитій родині, хлопчик змалку тягнувся до прекрасного. Господь щедро наділив його здібностями: ще навчаючись у восьмому класі, Сергійко почав відвідувати факультатив із гри на баяні. Захоплення цим інструментом виявилося настільки сильним, що вже у дев’ятому класі він самостійно вступив до музичної школи й усього за рік успішно опанував програму, розраховану на п’ять років навчання.
- Від нашої оселі до школи було сім кілометрів, тож доводилося ходити пішки або добиратися велосипедом, — ділиться спогадами музикант. — До речі, батьки дізналися про те, що я відвідую музичну школу, лише тоді, коли настав час платити за навчання.
Закінчивши дев’ятий клас, хлопець вступив у Луцький педагогічний коледж, де мав змогу опановувати гру на багатьох інструментах. Юнак мріяв про велику сцену. Й хто знає, як би склалася його доля, якби не зустріч із Сергієм Яручиком, головою Боратинської сільської ради.
- Якось до коледжу зателефонували з Боратинської сільської ради й повідомили, що їм потрібен найкращий студент для роботи, — з усмішкою згадує пан Сергій. — Над пропозицією щодо посади директора будинку культури розмірковував майже місяць. Згодом на особисту зустріч приїхав Сергій Олександрович і показав мені місцевий Будинок культури. З того моменту і почалася діяльність у сфері культури.
На фото: Його виступи щоразу привертають численну аудиторію
Сергій Юрійович із щирою вдячністю згадує Ольгу Андріївну Васильчук — учительку музики, яка стала для нього справжньою опорою на початку творчого шляху. Саме вона багато допомагала молодому фахівцеві, і їхня плідна співпраця триває донині. Перші концерти, організовані Сергієм, проходили у стінах школи й незмінно збирали повні зали глядачів. Молодому керівникові вдалося створити хоровий колектив, який уже за два роки отримав звання “народного”.
— У хорі співали 53 людини, — розповідає він. — Це був чотириголосий мішаний колектив. Музичної освіти не мав ніхто, але було головне — щире бажання співати й достойно представляти Боратинський край. Ми виступали на численних фестивалях у Луцьку, Світязі, Хрінниках, Пляшеві біля відомих “Козацьких могил” та на інших обласних мистецьких заходах. Хоровий колектив “Пісенне перевесло” був лауреатом численних конкурсів та фестивалів.
На фото: У яскравому образі Дзідзьо пан Сергій дарує дітям щирі, неповторні емоції та справжню радість
Згодом розпочали роботу гуртки, які теж зробили чималий внесок у розвиток будинку культури: театральний гурток “Ярмарок”, під керівництвом Наталії Черняк, на вистави якого приїжджали не лише з сусідніх сіл, а й з обласного центру. В його репертуарі багато театральних постанов, у яких Сергій Юрійович перевтілювався у різні образи. Дитячий “зразковий” духовий оркестр “Боратин” — учасник багатьох концертів не тільки на місцевих сценах, а й на обласних патріотичних заходах, фестивалях. Керівник — Віктор Лукʼянчук. Танцювальний колектив «Flash dance» є учасником концертів та фестивалів громади. Керівник — Ірина Шуляк.
Окрім цього, у Будинку культури провели масштабні оновлення. До приміщення підвели водопостачання, придбали нові глядацькі крісла, оновили сцену та виконали низку інших робіт, які поступово повертали закладу життя. Коли ж надійшов другий транш фінансування, сталася подія, що не лише здивувала пана Сергія, а й дала поштовх до глибоких роздумів і творчого переосмислення простору.
— Голова сільської ради запитав, яким я бачу фасад Будинку культури, — ділиться спогадами Сергій Юрійович. — Я переглянув безліч варіантів, але жоден не відгукнувся. А одного разу мені наснилося, ніби я йду на роботу і бачу Будинок культури, одягнений у вишиванку — він світився, був неймовірно красивим. Саме цей сон і надихнув мене на ідею оформити фасад у такому стилі. Я дуже люблю вишиванки, маю їх, напевно, зо два десятки, тож цей образ став для мене не просто дизайнерським рішенням, а символом української душі та культури. Знайшов майстрів, які взялися за цю роботу. І так на фасаді з’явився наш волинський орнамент.
На фото: Оздоблення Будинку культури стало не просто елементом дизайну, а справжнім символом української душі, традицій і культурної спадщини
- Сергій Юрійович людина неймовірно творча і талановита, – розповідає Ганна Кравець, учасниця хорового колективу “Пісенне перевесло”, досвідчена господиня, знана квітникарка із села Голишів. – Він, без перебільшення, зробив у нас справжню “революцію” щодо культури та створив стільки хорошого і цікавого, що наша громада завдяки цьому прославилася далеко за межі Волині. Боратинській громаді неймовірно поталанило, що у нас є такий талановитий музикант, організатор та й просто порядна, щира і гарна людина.
- Невід’ємною частиною життя є народний фольклорний гурт «Чачка», який уже давно став для мене другою родиною. Наш колектив щиро плекає українську пісню, традиції та особливий, добрий народний гумор. До речі, до “Чачки” я потрапив зовсім випадково. Якось гурт приїхав на виступ, і їм терміново потрібен був баяніст. Я підіграв їм, а згодом мене запросили приєднатися до цієї великої, щирої й надзвичайно творчої родини, — усміхається пан Сергій.
На фото: Невід’ємною частиною культурного життя пана Сергія є народний фольклорний гурт «Чачка»
Кажуть, що Бог завжди дає людині кілька талантів, однак лише одиниці докладають зусиль, аби розвинути цей дар настільки, аби через нього служити людям. З їх числа і Сергій Юрійович. Свого часу під час зимових свят чимало мешканців громади були приємно здивовані, вперше зустрівши святителя Миколая, в образі якого поставав Сергій Шуляк. Відтоді він і надалі дарує радість своїми візитами наймолодшим мешканцям громади. Щиро зізнається: найбільше його зворушує те, з яким трепетом і хвилюванням діти готуються до цієї зустрічі, і якими щемкими та теплими бувають ці миті спілкування. До ролі святителя Миколая Сергій Юрійович готується надзвичайно відповідально.
— Передусім я прочитав життя святого, щоб глибше зрозуміти його шлях і ті дива, які він творив, — розповідає він. — Завжди молюся, аби святий допоміг мені гідно виконати цю важливу місію й укріпити віру дітей у добро.
На фото: У образі Святителя Миколая його часто не впізнають навіть земляки
Образ доповнило справжнє духовне вбрання — облачення, подароване отцем Іваном Пахолком, настоятелем Хрестовоздвиженського храму в рідному селі. Саме в такому вбранні святителя Миколая найчастіше зображають на іконах. Сергій Юрійович з усмішкою пригадує: коли люди вперше побачили його в цьому образі, багато хто був переконаний, що до громади запросили професійного артиста з Луцька. Та перевтілення — не виняток, а один із його талантів.
На фото: Перевтілення — ще один із яскравих талантів Сергія Юрійовича. (В образі Тараса Шевченка)
Сергій Юрійович зізнається, що щиро любить сцену й щоразу, готуючись до нового виступу, проживає кожен образ максимально глибоко — пропускає його через себе, аби на сцені звучати щиро й бездоганно. Його часто запрошують бути ведучим весіль і святкових подій, адже люди знають, напевно, що разом із ним на свято приходять щирі емоції, добро й справжня радість. Своєю потужною енергетикою, щедрими талантами й умінням відчувати людей він робить кожне святкування особливим — таким, що назавжди залишається в серцях людей. Саме з таких моментів і твориться пам’ять про справжнє свято.
На фото: Народний аматорський хор “Пісенне перевесло” дивує глядачів своєю майстерністю та щирою емоційністю
— За час співпраці ми реалізували чимало різних проєктів, — зазначає Оксана Кравчук, виконувачка обов’язків начальника відділу культури та молодіжної політики Боратинської сільської ради. — Переконана, що в майбутньому й надалі втілюватимемо цікаві проєкти для розвитку нашої громади.
На фото: Щедрувальники віншують односельців, прославляючи Новонародженого Христа та несучи у домівки святкову радість і благословення
Знайомство і спілкування із паном Сергієм були для мене, як для журналістки, неймовірно цікавими. І я щиро переконана: якби свого часу доля склалася бодай трохи інакше й пана Сергія запросили на посаду міністра культури, то в кожному місті й кожному селі України лунали б хори, діяли б театральні студії, працювали б духові оркестри, а будинки культури були б сучасними, живими й наповненими сенсом. Усім своїм виглядом вони свідчили б про справжню турботу держави про культурний розвиток підростаючих поколінь — той фундамент, без якого неможливе сильне й свідоме суспільство.
