У Рованцівському ліцеї Боратинської сільської ради до бібліотеки залюбки поспішають і найменші школярі, і учні середніх та старших класів, і навіть педагоги. І це зовсім не дивно, адже тут завжди панує особлива атмосфера затишку: у численних горщиках квітнуть рослини, створюючи тепло і гармонію. Це справжнє царство книг, де зібрано багато сучасної, яскравої та цікавої літератури. Доповнюють інтер’єр стильні декоративні елементи, які роблять приміщення ще привабливішим. А зустрічає відвідувачів щира, привітна й енергійна господиня цього простору — Руслана Олексіївна Літковець, яка вже 16 років із любов’ю працює бібліотекарем.
На фото: Руслана Олексіївна Літковець випромінює тепло і щирість — привітна усмішка, невичерпна життєрадісність і глибока віра в краще роблять її по-справжньому особливою людиною
- Я змалку дуже люблю читати, — з усмішкою розповідає жінка. — Пам’ятаю, коли ми були ще дітьми, тато приніс додому «Кобзар», і ми вечорами читали його разом, сторінка за сторінкою, поки не завершили всю книгу. Особливо мені запам’яталася «Катерина». У ті часи хороша книга була справжньою цінністю і коштувала недешево, тому до неї ставилися з великою обережністю. Щоб зберегти обкладинку, ми навіть обгортали книги газетами, аби не пошкодити й не забруднити. Мій тато працював прорабом і, зокрема, брав участь у будівництві ЦУМу в Луцьку. Мама ж опікувалася домашнім господарством і вихованням дітей, адже нас у сім’ї було троє — двоє братів і я. Батьки часто читали нам уголос, ділилися цікавими історіями — саме тоді й зародилася моя любов до книг.
На фото: Тут є чим здивувати навіть досвідченого читача — у фонді бібліотеки зберігаються справжні раритетні видання
Тож не дивно, що мрійлива й обдарована дівчинка, яка з дитинства багато читала, ще у шкільні роки почала писати вірші. До речі, вона пише вірші і донині. Мабуть, саме тому у всьому, що вона робить, відчувається особлива поетична душа. З особливою вдячністю вона й досі згадує вчительку Ірину Костянтинівну з гімназії №14, де навчалася. Це була людина, щиро віддана своїй справі, яка надихала учнів мислити нестандартно й відкривати для себе світ поза межами шкільної програми. Руслана Олексіївна й нині з усмішкою пригадує, як читала «Роксолану» Павла Загребельного ночами, не в змозі відірватися від захопливої історії.
На фото: Від малечі до дорослих — усі із задоволенням приходять на заходи, які організовує Руслана Олексіївна
- Звісно, шкільні роки – це особливий час пізнання та мрій, – ділиться Руслана Олексіївна. – Мені завжди подобалося вчитися, тож гімназію я закінчила з відзнакою. Після навчання в училищі, а згодом в інституті, вийшла заміж за військового, і ми разом багато мандрували по гарнізонах тодішнього Радянського Союзу. Доля подарувала нам двох чудових дітей. Сина, який пішов по військових стопах батька і нині захищає нашу Україну. Та доньку, яка стала вчителем початкових класів в нашому ліцеї та сьогодні є для мене помічницею та порадницею на освітянській ниві.
На фото: Фонд бібліотеки постійно оновлюється: з’являються нові навчальні посібники та художні книги для читачів різного віку
Працювала на різних посадах, проте творчість усе ж кликала мене назад. У 2010 році дізналася про вакантну посаду бібліотекаря новозбудованого ліцею. Я подумала: «Ось тепер нарешті зможу начитатися досхочу». Та швидко зрозуміла, що на читання часу майже не залишалося. Роботу розпочали з того, що разом із чоловіком по крихті збирали книжки по інших школах, знайомих та друзях. З учнями сортували їх: цікаві залишали для фонду, а морально застарілі відправляли на макулатуру. За виручені кошти купували енциклопедії та поповнювали бібліотечний фонд. Значну допомогу надавали й райвідділ освіти та сільська рада. До слова, кілька каденцій я була депутатом сільської ради. Завдяки спільним зусиллям фонд художньої літератури зріс майже до трьох тисяч книг.
На фото: Бібліотека нагадує домівку: скрізь квіти, а декорації, які прикрашають простір, бібліотекарка змайструвала сама
Саме вона започаткувала у школі святкування «Посвята у читачі», яке відбувається наприкінці першого або на початку другого класу. У цей день діти вже навчилися самостійно читати і демонструють свої навички, а бібліотекарка продумує театралізовану постановку: маленькі школярі показують не лише вміння читати, а й акторський талант та кмітливість. Під час свята учні приносять у дар бібліотеці книги — або від себе, або від усього класу. Наймолодші відвідувачі приходять до бібліотеки на кожній перерві, читають книги та задають бібліотекарці найрізноманітніші питання. Учні середньої ланки захоплюються «Поліанною», «Пеппі Довгоюпанчохою», «Гаррі Поттером» та іншими сучасними й класичними творами. Старшокласники читають менше — навчальна програма насичена, а часу на додаткові книги залишається обмаль.
На фото: Руслана Олексіївна постійно організовує тематичні виставки, які однаково захоплюють і юних читачів, і старше покоління
У бібліотеці панує домашній затишок: на столиках — скатертини з мішковини, у вазах — тюльпани та святкова композиція з великодніми зайчиками. На полицях серед яскравих і привабливих книг розташовані горщики з декоративними рослинами. Роботи Руслани Олексіївни прикрашають приміщення: зі шпагату, атласних стрічок і штучних квітів вона створила витончені прикраси, що звисають зі світильників. Бібліотекарка регулярно організовує тематичні виставки, вечори та святкові заходи, які дарують відвідувачам яскраві емоції, нові враження та незабутні миті радості. Вона по-справжньому є тією провідницею, яка відкриває дітям нові горизонти, дарує знання та надихає на роздуми й добрі вчинки.
На фото: Шкільна бібліотека для учнів — це більше ніж полиці з книгами. Сюди приходять і за цікавою історією, і за душевною розмовою з доброю та мудрою бібліотекаркою
У рідному селі її знають як мудру й небайдужу людину, до якої йдуть за порадою та допомогою у вирішенні важливих громадських питань. Та не лише добрими справами живе її ім’я — вона ще й дбайлива господиня, а її обійстя щовесни й улітку потопає в різнобарв’ї квітів, що милують око своєю красою.
На фото: У рідному селі її поважають як людину мудру й чуйну — до неї йдуть із наболілим, шукають поради та підтримки у справах, що стосуються всієї громади
Особливу увагу приділяє своїй матері, якій уже 86 років, і яка, попри поважний вік, залишається справжньою берегинею родини — завжди цікавиться справами дітей і онуків, ділиться цікавими історіями з правнуками та молиться за день, коли нарешті закінчиться війна.
- Мрію про той день, коли війна закінчиться, і ми всі разом зустрінемо мирне й щасливе майбутнє — щиро усміхається жінка. — Коли вся наша велика родина — діти, онуки — збереться за одним великим столом, у повному складі, і ми зможемо разом радіти, сміятися та обмінюватися новинами. І будемо будувати плани на майбутнє, мріяти про нові подорожі, досягнення і просто насолоджуватися часом, проведеним разом.
Останній дзвінок
Разом з весною в тісний колі
Уже танцюють вельс у школі,
І світяться очі випускників,
Уже не вернути дитячих років.
Так діти швидко виростають,
Та лиш матусі пам’ятають
Отой беззубий, недоспаний рай,
Ті перші кроки і падіння,
І тихе, лагідне спілкування,
Невивчені букви, контрольних везіння
Те перше кохання та розчарування.
Летять випускники із стомлених грудей,
Неначе журавлі у вирій,
У серці смуток залишають,
Надію в майбутнє вселяють.
І пронесеться крізь роки життя,
Ще крок — візьмете ви його в долоні,
Сховає біль, давно забуту втому,
І понесете ви любов про рідну дому.
