Сьогодні слава про мистецькі роботи Неоніли Джаббарової давно вийшла за межі рідного Городища. І це не дивно, адже ця вродлива, привітна й щира жінка щедро наділена талантами. Її авторські вироби нині прикрашають домівки та робочі кабінети, а гердани й силянки стали окрасою образів знаних і шанованих людей.
На фото: Неоніла Джаббарова — вродлива, щира й привітна жінка
- Величезний вплив на формування мого світогляду мав дідусь — людина справді неймовірна, — ділиться спогадами Неоніла Василівна. — Мудрий і виважений, він багато років займався бджільництвом, умів щеплювати дерева й доглядав великий сад. Усі, хто його знав, говорили: у нього золоті руки — і це була чиста правда. Він власноруч змайстрував ткацький станок, навчив бабусю ткацтву і разом вони створювали різні речі для всіх охочих. Дідусь видовбав дерев’яну ступу, у якій готували пшеницю на кутю, виготовив столярний станок, сам зібрав велосипед. Працьовитий і невтомний, він багато чого навчив нас, онуків. До речі, саме від нього мені дісталася у спадок унікальна книга з бджільництва 1924 року, яка нині зберігається у Клубі-музеї села та Волинського бджільництва.
На фото: Унікальна книга з бджільництва 1924 року, яка нині зберігається у Клубі-музеї села та Волинського бджільництва
Закінчивши школу, Неоніла вступила до педагогічного училища, після чого до декрету працювала вихователем.
- Згодом мені запропонували роботу бібліотекарем, і я з радістю погодилася, адже любов до читання супроводжує мене з дитинства, — ділиться спогадами вона. — Також працювала по сумісництву директором Будинку культури. Пам’ятаю, ще школяркою, приходячи до бібліотеки за книжками для підлітків, я щоразу задивлялася на полиці з «дорослою» літературою і мріяла про час, коли зможу читати і її. Сьогодні бібліотека об’єднує 386 читачів, серед яких 125 дітей. Наймолодшому відвідувачу — лише п’ять років, а найстарші читачі вже давно на заслуженому відпочинку. До речі, книжки для них я часто передаю або навіть заношу додому, а згодом забираю прочитані. Дорослі відвідувачі найчастіше обирають історичну та пригодницьку літературу; жінки залюбки читають романи про кохання. Серед сучасних авторів особливо популярні твори Світлани Талан, Андрія Кокотюхи, Володимира Лиса, Ярослава Дегтяренка. Школярі ж надають перевагу фентезі. Незмінний інтерес викликає і народознавча література — книги про традиційні костюми, воскові віночки, прикраси та інші елементи культури, які носили наші предки. Також при бібліотеці діє гурток “Бісеринка” — дівчата плетуть з бісеру, соломи, шишок, фетру, пластиліну різні вироби, іграшки та прикраси. Відтак на різних виставках представлені роботи вихованок.
На фото: В бібліотеці завжди цікаво і дорослим, і малечі
Пані Неоніла цікавиться краєзнавством. Вона фактично сама з нуля написала за спогадами односельчан історію села Городище та історію села Цеперів. У 2010 році вона зацікавилася бісероплетінням. Тож пригадує, що купувала його буквально кілограмами.
На фото: Одним із улюблених занять пані Неоніли є бісероплетіння
- Особливо мені подобається бісерна флористика, — каже знана майстриня. — Щоправда, за роки, відколи захопилася цією справою, опанувала усі існуючі техніки. Приблизно з 2019 року дуже модними стали силянки, популярність яких лише зростає. Використовую при створенні прикрас та силянок шелести та згарди — мініатюрні металеві прикраси, які й створюють своєрідний “шелест” під час носіння. Кажуть, що за звуком шелесту гуцул впізнавав свою кохану. Цікавими є менделі — прикраси, які носили наші предки. На кінську волосину нанизували маленькі, овальні, двосторонні образки Богородиці і чотири скляні намистини. Така прикраса була ще й своєрідним оберегом. З дохристиянських часів до нас дійшли лунниці — це давня слов’янська жіноча прикраса, яка також була й оберегом у формі півмісяця з кінчиками донизу. Символізує жіноче начало, родючість і захищає від злих сил. Відверто кажучи, це одна з моїх улюблених прикрас. До речі, в давнину жінка не могла вийти на вулицю з голою шиєю. Також свого часу я зацікавилася восковими віночками. Було цікаво, чи притаманна ця прикраса для наших країв. І якось мені підтвердили, що так — воскові віночки прикрашали голівки наречених. Мені показали фото красивих білих віночків, привезених із Почаєва. Та розповіли про дяка Євдокима із Баєва, який також виготовляв їх. І я пригадала, що воскові квіти та листочки бачила в іконі в домівці своєї бабусі. До речі, в ті часи елементи декорування також виготовляли із дерев’яної стружки. Отож, вийнявши віночок із ікони, взялася за роботу.
На фото: У давнину такі воскові віночки були традиційною прикрасою наречених
Новим захопленням майстрині стала скульптурна текстильна лялька. Її створюють із тканини та спеціальних наповнювачів, надаючи виробу виразних, ретельно пропрацьованих рис обличчя й тіла. Такі ляльки часто стають окрасою інтер’єру — їх охоче купують і для дітей, і як подарунок дорослим. До того ж нерідко вони мають особливу символіку — слугують оберегами для своїх власників.
На фото: Новим напрямом у творчості майстрині стали скульптурні текстильні ляльки — вироби з тканини та наповнювачів, у яких кожна деталь обличчя й тіла ретельно пропрацьована та наділена виразністю
- Працюючи над створенням скульптурної ляльки, я особливу увагу приділяю детальній роботі над головою, рисами обличчя», — наголошує вона. — Лялька може бути реалістичною, стилізованою, безликою або ж мати доволі виразні очі, які відображають настрій. Також кожного року висіваю жито та інші культури, бо ще одним захопленням є соломкарство. Коли зернові починають випускати колосся, акуратно зрізую, перебираю, складаю в пучки по пів сотні стеблин, сушу, а взимку, коли маю часу, плету давню прикрасу, яку на Поліссі часто називали “солом’яником”, а в Європі “гіммелі”. Це — солом’яний павук — різдвяна прикраса-оберіг, яка складається із кількох солом’яних трубочок і утворює пірамідальну конструкцію. Її підвішують попід стелею. Існує легенда, що, заснувавши вхід до печери, павук цим самим врятував новонародженого Спасителя, і тому солом’яні павуки є символом захисту.
На фото: Сировину для своїх солом’яних виробів майстриня вирощує власноруч на присадибній ділянці
Талановита жінка не лише гарно малює, а й творить справжні шедеври гачком і спицями. До того ж має, як кажуть люди, легку руку — усе, що посадить чи прищепить, неодмінно приживається й рясно росте.
- Коли їду до Луцька на ринок, майже ніколи не повертаюся без квітів, — з усмішкою розповідає пані Неоніла. — Я їх дуже люблю, тож мрію відтворити з бісеру всі квіти, які розквітають від ранньої весни й аж до пізньої осені. Саме тому зараз працюю над підсніжниками. Бісерна флористика для мене — особлива пристрасть. І дуже приємно, що всі мої захоплення знаходять підтримку в родині. Чоловік щиро радіє кожному завершеному виробу. Ба більше — власноруч змайстрував чудовий станок для бісероплетіння.
На фото: Майстриня відтворила прикрасу, яку носила Леся Українка
На фото: Вироби часто експонують на різних виставках
Захоплюються талантами матусі й четверо синочків. До речі, один із них свого часу і сам створював із бісеру різні іграшки. Радіють новим шедеврам невістки. А крихітна внучка, незважаючи на вік — їй тільки рочок — так само, як бабуся, любить прикраси, тягнеться до всього яскравого й красивого. І коли були новорічні свята, то все прикрашала себе дощиком. “Дасть Бог, успадкує таланти бабусі”, — кажуть в родині. Тим часом бабуся опанувала вишивку гладдю і будує плани щодо майбутніх робіт. Жартує, що змушена була придбати вже третій телефон, бо в попередніх не вистачало можливостей, аби зберігати усі скріншоти схем, готових виробів, інформацію про майстер-класи, а також рецепти смакоти, бо вона дуже любить випікати торти та інші смаколики. Також сподівається у майбутньому мати власну пасіку, адже виросла у дідуся-пасічника. І навіть розвинути власну, пов’язану із насінням та квітами, справу.
На фото: “Коли я на роботі, поруч зі мною — Тарас Шевченко і Леся Українка. Сторінка за сторінкою — і чужі почуття стають близькими, зрозумілими та майже власними”
- Завжди тягне й до нових книг, якими поповнюється наш фонд. А втім, тиша тут буває рідко — майже завжди хтось заходить: за книгою, доброю розмовою або просто, щоб поділитися досвідом чи приємною новиною. Наша бібліотека є ХАБом цифрової освіти. Відтак часто приходять і школярі й студенти, аби підготуватися до занять чи попрацювати над рефератом. Приходять і пенсіонери з проханням допомогти заплатити за комуналку тощо. Інколи мене запитують, чи не скучно мені на роботі, мовляв, відвідувачі ж не постійно в бібліотеці, — жартує вона. — Коли я на роботі, то зі мною і Тарас Шевченко, і Леся Українка. Беручи до рук “Кобзар”, ліричний у ті далекі часи, й разом з героями наче переживаю усе те, що болить, засмучує чи тішить їх.
