Шановні читачі! Сьогодні ми пропонуємо вашій увазі поезію нашої краянки – Анастасії Веснянки із Боратина. Більше про талановиту дівчину можете прочитати у нашому матеріалі: “Хочу, аби мої вірші були тими промінчиками світла, які нестимуть добро в життя кожного — аби примножити його.”
“Поезія”
Поезія — полум’я вічне й живе,
Що світлом прорізає сутінки ночі.
Вона, наче подих, що серце веде,
Як промінь, що падає лагідно в очі.
Вона — наче ранок у чарах весни,
Що світлом розтоплює сірість і втому.
Я тону у словах, ніби в хвилях ріки,
Де кожен звук повертає додому.
Вона не кричить, не жадає похвал,
Та в серці лишає незримі узори.
Без неї б думки, наче осінній шквал,
Згубились у вітрі, розсипались в зорі.
Вона — мій простір, мій подих, мій дім,
Де кожне слово — це промені світла.
Я більше її не шукаю — вона
В моєму серці назавжди розцвіла.
***
“Лікуйте любов’ю!”
Обіймайтеся міцно, до хрусту кісток,
До зуду клітин і мурах на шкірі,
Наповніть любов’ю кожну з дірок,
Кожен шрам на тілах уцілілих…
Бо саме зараз це надто важливо,
Допоки навколо триває війна.
Подаруйте надію на диво
Тому, кого полонила лютнева зима.
Станьте для когось зіркою в небі,
Що шлях серед ночі знайде.
Підтримайте, коли це так треба,
Щоб ваші серця не втратили все.
Підтримайте, коли серце втомилось,
І віра ледь-ледь дожива.
Станьте тим, хто життя запалив би,
Коли в душу приходить зима.
