Сьогодні ім’я Андрія Скоцького добре відоме далеко за межами нашої громади й навіть Волині. І це закономірно. Він виступав у багатьох європейських країнах у складі зразкового ансамблю танцю «Полісяночка» та Заслуженого самодіяльного ансамблю танцю України «Полісянка», є керівником колективу сучасного танцю «Happy Dance House». А нині досвідчений і талановитий педагог-хореограф передає любов до сучасного танцю школярам у селі Городище.

На фото: Сьогодні досвідчений педагог-хореограф надихає школярів у селі Городище відкривати для себе світ сучасного танцю…

На фото: …і вони тішать своїми здобутками
- Я родом із Рівного, — з усмішкою розповідає Андрій. — Мій дідусь прекрасно грав на різних музичних інструментах — його часто запрошували грати на весіллях. Він і танцював чудово, тож, мабуть, ці здібності передалися й мені. Коли пішов до школи, вже з другого класу почав відвідувати танцювальну студію. Танці подобалися, хоча заняття починалися дуже рано — за чверть восьма ранку, а я, зізнаюся, не любив рано вставати. Та вчителька не давала розслабитися — телефонувала й попереджала, що заняття ось-ось почнеться. Тож я біг через парк до студії. З часом захоплення танцем стало настільки сильним, що я почав відвідувати додаткові заняття, іноді навіть на шкоду навчанню. За це мене сварили, адже педагоги у студії були вимогливими й принциповими.
Легко давалися Андрієві й іноземні мови: у школі він успішно вивчав німецьку, а вдома самостійно опановував англійську. Знання мови стало у пригоді, коли у складі зразкового ансамблю танцю “Полісяночка”, керівниками якого були Євгенія Жемчугова та Наталія Кирія, почав виступати в Європі.

На фото: Робота з танцювально-рухової терапії для дітей біженців ( міський буд.культури м.Луцька)
- То були непрості дев’яності, — пригадує Андрій Васильович. — Порожні полиці в магазинах, зарплату виплачували раз на кілька місяців… А ми приїжджали до Європи й не могли надивуватися побаченому. Мене не полишало запитання: чому там немає черг, чому всюди так чисто й охайно, а люди — привітні та усміхнені. Саме тому ми з радістю їздили туди з виступами: куштували місцеві страви, відкривали для себе нові стилі, моду, знайомилися з культурою інших країн. Паралельно я вдосконалював знання іноземних мов. Звісно, траплялися й кумедні історії. Якось під час виступу в мене тріснули штани — я швидко сколов їх шпилькою, але вже на наступному виході вона розстебнулася, і її вістря потрапило в дуже делікатне місце. Попри все, це був надзвичайно цікавий і насичений період мого життя. Ми багато подорожували, відкривали нові країни, їхні традиції й культуру. Я перейшов у Заслужений самодіяльний ансамбль танцю України “Полісянка”, керівником якого був Віктор Марущак. Ми їздили по Європі, зокрема, виступали в Італії. Мандрівка туди була дуже цікавою та атмосферною.

На фото: До виступу готові…
З часом в Андрія з’явилася думка про те, що в народних танцях він досяг, як-то кажуть, максимуму. Тому, закінчуючи школу, задумався над тим, аби стати військовим перекладачем. Відтак подав документи до Львівського політехнічного університету. Успішно склав екзамен із фізкультури. І — його “завалили” під час психологічних тестів. Коли повернувся додому, то вступна кампанія вже завершилася. Андрій вже думав, що піде служити строкову службу. Аж раптом зателефонував декан художньо-педагогічного факультету і запросив до себе. Мовляв, хоче, аби талановитий юнак, якого запрошували в Національний заслужений академічний ансамбль танцю України імені Павла Вірського, навчався на цьому факультеті.

На фото: Майбутні “зірки” української сцени
- Так, я став студентом, — ділиться спогадами пан Андрій. — Спеціальність “народні танці”. Нові педагоги, нові знання, нові друзі. Усе це неймовірно захоплювало — у моєму житті розпочався новий етап. Однак одного дня я побачив заняття з сучасного танцю. Й досі пам’ятаю свої емоції! Це було щось неймовірне! Вони так мене захопили, що я відразу записався і почав ходити. Причому, поспішав не зважаючи на нежить, температуру тощо. Я отримував нові академічні знання, займався кожного дня з 15.00 до 21.00. До речі, там же познайомився із Роксаною, чудовою і талановитою дівчиною, з якою згодом створили сім’ю. Також коли я навчався на п’ятому курсі, мені запропонували ставку викладача. Робота мене захопила, тож готував методички, писав наукові рекомендації тощо.

На фото: Звітний концерт хореографічної майстерні: “Dyvo Dance Group”
Завдяки наполегливій праці молодого викладача популярність факультету зросла настільки, що навіть фахівці зі столиці радили абітурієнтам обирати навчання саме в Рівному. Андрій співпрацював із багатьма відомими композиторами, а особливо плідним став його творчий союз із Лесею Дичко — видатною українською композиторкою, народною артисткою України та лауреаткою Національної премії імені Тараса Шевченка. Окрім того, разом із дружиною та її подругою він заснував хореографічну групу «Neodance», яка стала ще одним важливим етапом у його творчому розвитку.

На фото: Члени журі хореографічної асамблеї ім. Н. Скорульської (м. Житомир)

На фото: Майстер-клас з імпровізації для учасників міжнародної хореографічної асамблеї ім. Н. Скорульської (м. Житомир)
- А згодом мене запросили працювати у місто Луцьк, в балетну студію “Жизель”, – ділиться спогадами він. – Я погодився і паралельно працював у Центрі дитячої та молодіжної творчості “Диво”, куди мене запросила теща, – каже Андрій Васильович. – Готували різноманітні постановки, виступи, брали участь в конкурсах. Згодом з’явилася ідея створити власний колектив “Диво Данс груп”. Коли вороги розпочали повномасштабне вторгнення, то я займався біженцями. З жовтня 2024 року в селі Городище керую танцювальною студією сучасного танцю “Happy Dance House”. Наразі тут займаються 12 дітей. Прикро, що дехто з батьків розставляє жорсткі пріоритети: мовляв, англійську дитина має знати обов’язково, а хореографія — це лише «танцульки», розвага, а не серйозне заняття. І це в той час, коли найважливіше — створити умови, аби дитина сама могла визначити свій шлях, зрозуміти, чим хоче займатися і чого прагне досягти в житті. Кожна дитина має свої унікальні здібності, і завдання дорослих — допомогти їх відкрити та розвинути, дати можливість синові чи доньці розкритися на повну. Особливо тішить, що ці зусилля приносять результат: на міжнародному фестивалі-конкурсі «BUKA FEST» наші вихованці вибороли перше місце. Вони також успішно виступали в Боратині, Луцьку та Баєві. Я завжди повторюю: знайдіть хобі й нехай воно буде вашою роботою.

На фото: Прем’єра одноактного балету:” Учень Великого Майстра” (Рівне, кафедра хореографії)
Нині пан Андрій разом із дружиною виховують донечку, яка попри вік, а їй лише п’ять років, активно й успішно займається акробатикою. Чоловік мріє стати майстром своєї справи, адже переконаний, що немає меж для росту.

На фото: Пан Андрій – член журі міжнародної хореографічної асамблеї ім. Н. Скорульської (м. Житомир)
- Я добре розумію, у якому напрямку хочу зростати, — з усмішкою каже привітний чоловік. — Мрію створювати хореографічні роботи, які не просто даруватимуть приємні емоції, а й окрилятимуть, надихатимуть глядачів, допомагатимуть їм глибше пізнати себе й власне життя. Хочу, щоб кожен, хто дивиться танець, відчував: попереду завжди є перспектива. Адже танець — це гармонійне поєднання краси, фізичної сили та внутрішнього прагнення душі.



