Руслан Лопушан займався будівельною справою, розвивав підприємство і разом із дружиною мріяли, будували плани на майбутнє та втілювали їх у життя. Мирне і спокійне життя перекреслило повномасштабне вторгнення ворогів.
- В перші години війни ми з дружиною поїхали до Луцька, де гуртувалися місцеві жителі, які почали готувати “Бандеросмузі”, або, як їх ще називали “коктейлі Бандери”, – ділиться спогадами про перші дні повномасштабної війни житель села Боратин. – Тоді була гостра потреба у пляшках, різноманітних матеріалах, тому ми долучилися до допомоги. Військові казали, що вкрай потрібні маскувальні сітки. Тому відвідали майстер-клас по їх плетінню. Я поїхав купити основу для майбутньої сітки, а дружина обмірковувала як зробити маскувальні сітки ще кращими. І справді – коли почали робити їх дещо по-іншому, то вони виявилися ще кращими. Нашою першою помічницею стала Катерина Гольченко, яка в перші години війни зателефонувала і сказала, що треба гуртуватися аби допомагати нашим військовим. Вона ж першою прийшла плести сітки.
Вже 26 лютого в оселі Руслана сітки плело десятеро людей. А на наступний день прийшло 30 людей. Вони розрізували тканину, плели. Ще майже півтора десятка активістів працювали в гаражі. З кожним наступним днем кількість людей, які хотіли долучитися до цієї справи, збільшувалася, тому постало питання щодо приміщення.
- Подумавши, вирішив шукати більш приміщення, що вдалося буквально за лічені години, – каже пан Руслан. – Нам потрібна була сировина і люди активно несли й старий одяг з дому і нові, дуже якісні тканини з яких на експорт шили чоловічі костюми. Згодом дружина створила у вайбер групу “Патріотки”. Звісно, з часом все менше людей почало приходити плести сітки. І нині їх на постійній основі плете 21 людина. Цією справою займаємося щовівторка і щосереди.
З часом постало питання і стосовно матеріалів. З травня 2022 року з придбанням матеріалів допомагає ОТГ. За той час, відколи працюють “Патріотки”, було виготовлено понад 76 тисяч метрів квадратних маскувальної сітки.
- Мене інколи запитують чи ми допомагаємо усім захисникам, чи лише своїм, тобто вихідцями з нашої громади, – міркує пан Руслан. – А хіба нині є чужі? Нині усі, хто захищає територіальну цілісність нашої Батьківщини, є своїми. Тому допомагаємо усім, хто до нас звертається. Це і безпосередньо військові, і волонтери. Коли ті воїни, які щомиті ризикують власним життям заради перемоги та безпеки кожного з нас починають дякувати за сітки, то я завжди кажу, що це і я і ми усі маємо дякувати їм. Четвертий рік триває війна. Кожного дня гинуть найкращі сини й доньки України, багато хто отримує поранення, наші військові потрапляють в полон, нерідко зникають безвісти. І нині кожен із нас, абсолютно кожен має допомагати нашим захисникам. Хто може стати та працювати – плести сітки, переганяти, ремонтувати автомобілі, плести шкарпетки й килимки, шити адаптивну білизну, готувати смаколики на передову чи робити щось інше, нехай роблять це. Хто з якихось причин не може долучитися безпосередньо до роботи, нехай допомагає коштами. Мені запам’яталася зустріч з чоловіком, який розповів, що кожного дня перераховує по 40 гривень на потреби Збройних Сил. Таким чином він дякує нашим захисникам. Цей чоловік щиро бідкався, що не може перераховувати більші суми. А я подумав, що його приклад варто наслідувати усім – нехай і невеликими сумами, однак дякувати нашим захисникам і захисницям. Ми повинні допомагати їм. Повинні дбати про них. Бо іншого виходу в нас нема – тільки разом до повного краху наших ворогів.
