Недарма кажуть, що справжній психолог — це не той, хто має готові відповіді на всі життєві запитання, а той, хто вміє допомогти людині віднайти їх самостійно. Адже іноді достатньо щирої розмови, уважного погляду та вчасно простягнутої руки підтримки, аби людина знову повірила у власні сили й побачила вихід навіть із найскладнішої ситуації. Саме таким фахівцем є Роман Володимирович Горчинський — психолог Центру життєстійкості, який надає психологічну допомогу жителям Боратинської громади. Людина, яка обрала своїм покликанням допомагати іншим, підтримувати у хвилини душевних випробувань і бути поруч із тими, хто потребує розуміння та доброго слова. Свою щоденну працю пан Роман присвячує психологічному благополуччю жителів громади. Він проводить індивідуальні консультації, організовує різноманітні зустрічі, тренінги та заходи, спрямовані на зміцнення психологічної стійкості, подолання життєвих труднощів і відновлення душевної рівноваги. Та найважливіше в його роботі — щире прагнення бути корисним кожному, з ким зводять життєві дороги. Вислухати, зрозуміти, підтримати, допомогти знайти внутрішні сили для подальших кроків — саме з таких, на перший погляд, простих, але надзвичайно важливих речей і складається щоденна праця психолога.
— Відверто кажучи, психологія захоплювала мене ще з дитячих років, — ділиться спогадами Роман Горчинський. — Мені завжди було цікаво зрозуміти людську душу, збагнути, що спонукає людей ухвалювати ті чи інші рішення, чому в однакових життєвих обставинах кожен поводиться по-різному. Ще змалку я не міг залишатися байдужим до чужого смутку. Коли бачив, що хтось засмучений або плаче, намагався підійти, розрадити, знайти теплі слова, які могли б хоч трішки полегшити його переживання. Мені щиро хотілося, щоб людині стало легше.
За словами Романа Володимировича, у старших класах школи він навіть серйозно замислювався над тим, щоб пов’язати своє майбутнє з психологією та вступити на відповідний факультет. Однак життя внесло свої корективи, і зрештою юнак обрав інший професійний шлях.
— Так склалося, що перевагу я віддав економіці. Вступив до Волинського національного університету імені Лесі Українки, де здобув економічну освіту. Згодом працював у різних сферах, набирався життєвого та професійного досвіду. З часом створив власну сім’ю. Сьогодні разом із коханою дружиною ми виховуємо чотирьох дітей, які є нашою найбільшою радістю та щоденним натхненням.
Та попри здобуту освіту, роботу й численні родинні турботи, дитяче захоплення психологією нікуди не зникло. Навпаки, з роками інтерес до цієї науки лише поглиблювався.
— Я знаходив час, щоб почитати літературу з психології, переглянути тематичні фільми, дізнатися більше про особливості людської поведінки, емоцій та взаємин. Ця сфера продовжувала мене приваблювати, і час від часу дедалі виразніше з’являлася думка: а чи не спробувати все-таки змінити професію та присвятити себе справі, яка по-справжньому близька до серця? Проте щоразу виникали сумніви. Здавалося, що час уже втрачено, що змінювати фах у зрілому віці, коли маєш сім’ю, дітей і певний життєвий уклад, можливо, запізно, — зізнається Роман Горчинський.
І хтозна, скільки ще часу Роман Володимирович вагався б, зважуючи всі «за» і «проти», та відкладав здійснення своєї давньої мрії, якби не підтримка найдорожчої людини — дружини. Саме вона одного дня під час щирої розмови запропонувала чоловікові нарешті дослухатися до поклику серця й спробувати себе в професії психолога. Її слова стали тим важливим поштовхом, якого йому, можливо, так довго бракувало, аби наважитися на кардинальні зміни у власному житті. Рішення підтримали й інші близькі люди — рідні та друзі, які повірили в його сили й прагнення реалізувати себе в новій професії. Тож далі був факультет психології, магістратура. І невдовзі доля подарувала йому ще одну можливість реалізувати свої знання та досвід на благо людей. Керівниця Центру життєстійкості Боратинської громади Ірина Юзва запропонувала приєднатися до команди ЦЖ. Так у його професійному житті розпочалася нова сторінка, пов’язана з наданням психологічної підтримки жителям громади.
— Ми живемо в умовах війни і майже усі потерпаємо від неї, — ділиться власними спостереженнями психолог. — У когось підвищена тривожність за рідних. Когось гнітить невизначеність щодо майбутнього. Зрозуміло, що люди виснажуються. Вони не відчувають констролю над власним життям. Також у нашому житті дуже багато інформації і водночас ця іформація часто душить. Бо дуже багато негативних новин, які реально гнітять і вносять в життя лише деструктив. Є багато людей яких просто не чують через що люди починають відчувати свою неважливість. І часом одна відверта розмова здатна подарувати людині більше, ніж десятки порад. А можливість почути чужий біль, не залишитися байдужим до переживань іншого та допомогти віднайти надію має неабияку цінність, особливо в непрості часи, які сьогодні переживає українське суспільство. Мені хочеться бути корисним для жителів громади. Підтримуючи людину, допомагаючи поглянути в себе, знайти можливості до змін, ставлячи ті запитання на які людина боїться сама собі давати відповіді. Працюючи із психологом, людина може по-іншому глянути на ситуацію і прийняти ті чи інші рішення. Ми, фахівці Центру життєстійкості, проводимо як групові заходи, так і працюємо індивідуально. І мені завжди дуже боляче коли дізнаєшся скільки болю випадає на долю окремих людей. Скільки випробувань їм доводиться долати. Тому завжди наголошую – якщо бачите, що людина поводить себе трішки не так, як прийнято, можливо, її історія дуже важка і болюча. Ніхто не знає з якими викликами вона бореться, яку біду переживає.
Окремо Роман Володимирович відзначає сучасних підлітків. Наголошує на тому, які вони чудові: відкриті, активні, щирі. Хочуть змін і на своєму рівні творять їх.
— Зазвичай після занять із ними я виходжу окриленим, — усміхається фахівець. — Загалом, нині працює нова команда Центру життєдіяльності і для кожного із нас виклики, з якими доводиться зустрічатися, є новими. Однак, прагнучи бути максимально корисними для громади, ми постійно вдосконалюємо свої знання і готові бути з людьми. Водночас хочеться почути і від самих мешканців громади побажання щодо того, чим ми можемо бути корисними. Ми ж плануємо залучати більше людей у форматі “Давайте станемо сильнішими”, “Давайте гуртуватися”. Таке спілкування це шанс на зустріч, на радість, на новини. Ми хочемо аби люби були більше включені в життя. Також плануємо проводити більше заходів в робочих колективах, працювати з підлітками, допомагаючи їм із профорієнтацією та пізнанням себе.
Війна, яка щодня випробовує нас на міцність. Постійні тривоги за рідних і близьких, котрі зі зброєю в руках боронять незалежність і територіальну цілісність України. Хвилювання за дітей, батьків, за майбутнє своїх родин. Нескінченний потік новин, які нерідко змушують серце стискатися від тривоги, а подекуди й відвертого страху. До цього додаються повсякденні турботи, зростання цін, фінансові труднощі, осіннє похолодання, дедалі коротші дні та втома, яка, здається, накопичується швидше, ніж ми встигаємо відновлювати сили. Усе це поступово виснажує не лише фізично, а й емоційно. Навіть звичні справи часом потребують неабияких зусиль, а те, що колись приносило радість і натхнення, сьогодні не завжди здатне розрадити. І дедалі частіше кожен із нас замислюється: де знаходити сили, щоб рухатися далі? Як не втратити внутрішню рівновагу серед щоденних випробувань? Звідки черпати життєву енергію, коли навколо стільки невизначеності? І, найголовніше, як навчитися підтримувати не лише себе, а й тих, хто поруч, хто так само потребує доброго слова, розуміння та душевного тепла?
На фото: Пліч-о-пліч із колегами з Центру життєстійкості пан Роман допомагає мешканцям нашої громади впоратися з тривогами сьогодення, дбаючи про емоційну стійкість кожного, хто звертається по пораду
— В непрості часи особливо важливо не лише знаходити сили долати труднощі, а й берегти власне душевне здоров’я, не втрачати надії та пам’ятати, що навіть серед найбільших випробувань людина потребує турботи, підтримки й можливості відновити свої внутрішні ресурси, — стверджує психолог. — Звісно, є люди з конкретним болем і проблемами справитись із якими легше разом із фахівцем і тому не потрібно соромитися звертатися за допомогою. Адже психолог працює для того, аби підтримати, допомогти, бути поруч, допомогти розібратися з емоціями в тих чи інших ситуаціях. А є й, так би мовити, універсальні поради, дотримання яких здатне реально допомогти. Передусім потрібно дбати про своє тіло. Тут мова йде про дотримання базових потреб: вчасне і повноцінне харчування, достатній сон, фізична активність. На жаль, багато хто цим нехтує, однак саме це і є фундаментом як психічного, так і фізичного здоров’я. Далі – потрібно дозволяти собі відчувати емоції. Причому, усі: тривогу, злість, страх, невпевненість тощо. Це природні емоції і вони також “мають право на життя”. Важливо, аби, якщо це можливо, поруч була людина, з якою комфортно і яка: підтримає, не осудить. Коли нас самих підтримали, коли наш ресурс відновлений і наповнений, то ми самі зможемо підтримати інших. Не варто допускати ізольованості, бо вона тільки консервує складні стани. Також нам усім притаманне прагнення контролювати своє життя. Однак слід пам’ятати, що є те, що ми можемо контролювати і те, що не можемо. І це цілком нормально. Окремо хочу наголосити на необхідності інформаційної гігієни. Є люди, які спокійно сприймають різні новини, а є ті, на кого вони дуже психологічно тиснуть. Саме їм варто обмежити перегляд новин. Також слід подбати про власне відновлення, яке відбувається через спілкування, творчість, фізичну активність тощо. І ще один надзвичайно важливий момент — не забувати про маленькі радощі, з яких, власне, і складається наше життя. Навіть у ці непрості часи не варто відмовляти собі в тому, що дарує позитивні емоції, допомагає бодай на мить відволіктися від тривожних думок і відновити душевні сили. Це може бути похід у кіно, зустріч із друзями, шматочок улюбленого торта чи будь-яка інша приємна дрібниця, яка здатна подарувати усмішку й трішки тепла. І не потрібно соромитися таких моментів або відчувати провину за те, що дозволяєте собі радіти, коли в країні триває війна. Варто усвідомити просту, але надзвичайно важливу істину: якщо ми остаточно виснажимо себе фізично й морально, нашим рідним і близьким, які нині боронять Україну на фронті, від цього аж ніяк не стане легше. Навпаки, їм важливо знати, що вдома все гаразд, що їхні найдорожчі люди тримаються, знаходять сили жити, усміхатися й не втрачають віри в майбутнє. Дбайте про себе. Адже турбота про себе — це не прояв байдужості до чужого болю, а необхідна умова для того, щоб мати сили жити, працювати, підтримувати інших і долати випробування, які випадають на нашу долю.
