Змалку Антоніна Ліхван, жителька села Мстишин, любить читати. Особливо захоплювалася книгами Миколи Мартинюка, Тетяни Власової та Надії Гуменюк. Відтак у 12-13 років й сама почала свої перші проби пера.
- Я навчалася у Мстишинській гімназії й одного разу нам дали завдання – розповісти про своє хобі, – ділиться спогадами 16-річна поетеса. – Тож я розповіла про любов до поезії. Згодом написала рядки вірша, який присвятила своїй вчительці літератури – людині, яка надихнула мене подальшу творчість. Її уроки, розповіді про письменників, поетів та їхні твори завжди захоплювали та водночас надихали. Окрім цього, я відвідувала творчі зустрічі із Сергієм Жаданом, Максом Кідруком, Тетяною Бондар і вони також мене дуже надихали.
Згодом юнка із соцмереж дізналася про те, що ЮНІСЕФ проводить конкурс “Поезія заради миру” і приймає до розгляду вірші, які написати українські діти та підлітки після початку повномасштабного наступу. Відтак подала свою заявку на конкурс і надіслала вірш “Повернути б той час, де немає війни”.
Повернути б той час,
Де немає війни,
Де колір восьмий–
Мирне небо над людьми!
Повернути б той час,
Де не літають ракети,
Де сонце гаряче,
сипле ясні промені з неба.
Повернути б той час,
Де танцюють вітри,
Де квітнуть поля
та співають птахи.
Повернути б той час,
Де ночі ласкаві,
Де лагідні зорі
Сиплять сни на очі.
Повернути б той час,
Де немає смерті,
Де не їдуть траурні карети.
Повернути б той час,
Де радісні родини,
Де щастя панує у кожній днині.
Повернути б той час,
Де немає біди,
Де спокій панує,
Сьогодні, завтра, завжди!
- І одного вечора побачила, що прийшла відповідь, – усміхається дівчина. – Мене повідомили, що мій вірш пройшов відбір і потрапив у 50-ку фіналістів і у трійку призерів. Тож згодом надіслали й саму збірку – товстеньку, красиво оформлену книгу у твердій палітурці та з чудовим друком. Неймовірне відчуття охопило, коли вперше взяла до рук книгу, де є мій вірш! Момент, коли твоя праця оживає в палітурці і безцінний. І наповнює радістю усвідомлення, що зусилля не були марними, а ще більше — коли твою роботу високо цінують інші. На жаль, повномасштабне вторгнення внесло у життя кожного з нас кардинальні зміни й молодь швидко подорослішала і почала багато речей сприймати зовсім по-іншому.
Антоніна закінчила перший курс Луцького педагогічного училища. Однак на канікулах не байдикує – допомагає мамі та бабусі, адже, окрім неї, в сім’ї є ще три сестрички та чотири братики. Відвідує гуртки у Волинському обласному еколого-натуралістичному центрі Волинської облради. Нещодавно зареєструвалася учасницею Всеукраїнської школи літературних критиків.
- Обов’язково кожен день читаю художню літературу, – каже вона. – Люблю класику, фентезі, психологію та інші жанри. Читання приносить мені і неабияке задоволення і користь. Бо ж збільшується словниковий запас. Трапляється, що коли читаю книги, де є карпатська діалектика, то зустрічаю нові для себе слова. Відтак шукаю їх значення. Віддаю перевагу саме українським авторам, адже і я роблю свій вклад у нашу літературу. Тому хочу, аби люди більше читали саме книги вітчизняних письменників. Особливо подобаються книги Ірини Цілик, Павла Дерев’янка, Макса Кідрука.
Рідні пишаються нею. І – щиро тішаться, що Антоніна стала призеркою конкурсу від ЮНІСЕФ. Мовляв, підтримуємо і будемо підтримувати в усіх справах.
- У мене 11 онуків і вже маю двох правнуків, – каже Анна Петрівна, бабуся Антоніни. – Дуже люблю їх усіх. І тішуся, що ростуть, мені допомагають. За Тоню особливо рада і бажаю, аби досягла в літературі успіхів. Вона – дуже цілеспрямована і наполеглива дівчинка.
Тим часом сама юна поетеса каже, що нині пише різні вірші – про проблеми сьогодення, про те, що болить. Також пише філософську поезію. Тож мріє, що коли назбирається достатньо віршів однієї тематики, видати власну збірку.
- Я дуже люблю дітей, завжди гарно знаходжу з ними спільну мову, – розповідає дівчина. – Тому й вступила у педагогічний коледж. В майбутньому мрію вступити на факультет української філології. Мрію про перемогу і той час, коли наша Батьківщина стане вільною і сильною, а життя українців – комфортним, забезпеченим і щасливим.
Щиро тішить, що ця юна жителька нашої громади вже здобула заслужене визнання й схвальну оцінку своєї творчості! Це прекрасний старт на її літературному шляху. Бажаємо натхнення, невичерпної енергії та віри в себе – аби всі задуми здійснилися, а мрії впевнено вели до нових вершин!
В моїх словах – широкий світ,
Думок безкрайній шлях.
В мені сплелись знання і мить,
І творчість у словах.
Шукаю відповідь в рядках,
Відкриваю світ новий.
Я – мовчазний, невидимий птах,
Що крізь слова летить.
Мій розум – лабіринт думок,
Де істини живуть.
І кожен цей рядок – це новий крок,
Що мрій веде у путь.
Я – голос в тиші, світло в млі,
Я – слово у вогні.
В безмежній мудрості землі
Зростають мої дні.
