Жителі села Баківці Ірину Оксенюк люблять і дуже цінують. Ще б пак! Адже ця вродлива і дуже привітна жінка з 2003 року працює бібліотекарем, дбаючи про поповнення книжкового фонду, про те, аби діти та дорослі читали книги. А ще вона – досліджує історію села і знає про нього чи не найбільше у Баківцях. Тому її часто називають “Берегинею історії Баківців”.
На фото: Жителі села Баківці Ірину Оксенюк люблять і дуже цінують
- Змалку я дуже любила родинні свята, коли з’їжджалися усі родичі, – розповідає пані Ірина. – Пам’ятаю, як згадували минувшину. Оті розповіді “А от колись було…” мені дуже подобалися. Бо ж з них ми, дітвора, черпали знання з історії рідного краю. Як дослідили археологи, ця територія була заселена ще в епоху пізнього палеоліту, а перша письмова згадка про Баківці зустрічається у 1545 році – в “Описі замків Володимирського, Луцького і Кременецького” йшлося про те, що село було власністю Стецька, Грицька і Семена Єловичів, які були знаними шляхтичами. Згодом село перейшло у власність родини Троцевських, тоді Бушинських, Янковських, Куличків. Тут мешкало багато чехів. До речі, українці здебільшого жили на хуторах. Й досі старожили пам’ятають назви цих хуторів та місце, де вони знаходилися – Зайців хутір, Микольців хутір, П’ятихатки, Застав’я. На початку минулого століття село входило до Полонківської волості Луцького повіту Волинської губернії. Тут діяло дві школи – для українців і для чехів.
На фото: В Баківцях похоронений волосний старшина Полонківської волості
Через Баківці протікала велика і мальовнича річка Сорока. Подейкують, що назва походить від сорока джерел, води яких її живили. Річкою плавали баржі, був облаштований великий піщаний пляж.
На фото: На пляжі річки Сорока любили загоряти. А ще – річку обожнювали рибаки
- А ще була гребля і міст через річку, – веде розповідь пані Ірина. – Подейкують, що одного дня кучер дуже швидко гнав коней і в якусь мить карета зірвалася у воду. Потонули коні, карета та син власниці цих земель. У відчаї від втрати, жінка наказала загатити вовною усі джерела. Відтоді, кажуть, річка почала міліти. В нашому селі діяла філія товариства “Луцька повітова Просвіта”, бібліотека. А також драматичний гурток, учасники якого виступали навіть у навколишніх селах. Був духовий оркестр. Коли розпочалася Друга світова війна, то євреї та поляки, які також мешкали у Баківцях, почали виїжджати. Згодом на Батьківщину повернулися чехи, натомість приїхали етнічні українці зі Словаччини, яких переселили в рамках угоди між Радянським Союзом та Чехословацької соціалістичної республіки, що була укладена у 1947 році.
На фото: Чеська школа. Згодом початкова школа в Баківцях
На фото: Місцеві медики
На фото: Школа для українських дітей . Баківці 1939 – 1940 роки
Коли розпочалася колективізація і в господарів забирали коней, корів, реманент і землю, люди з хуторів переселялися у село. Певний час тут діяв колгосп, а згодом радгосп “Перемога”, який був третім у районі за успішністю.
- В цей період відбувалася активна розбудова села, – каже жінка. – Радгосп будував оселі для своїх працівників. Було зведено великий дитячий садочок, приміщення контори, лікарня на 25 місць. У приміщенні, яке звели чехи для свого проживання, діяв пологовий будинок. Далеко за межами Баківців була відома баківецька цегла, яку виробляв цегельний завод, який відкрили у 1954 році. Річ у тім, що тут високоякісна глина, відтак і цегла отримала високі оцінки будівельників. Для працівників цегельного заводу був збудований гуртожиток. Також працювала ветеринарна лікарня, хмелярня, молочарня, магазини, Будинок культури. На свята виступав духовий оркестр, а згодом інструментальний ансамбль. Окрім цього, крутили кіно, працювала бібліотека. Порибалити на річці приїздили навіть з сіл сусідньої Рівненщини. Бо слава про баківські карасі линула далеко. Бо ж риба не мала запаху мулу і водночас була трішечки солодкою на смак. Люди були забезпечені роботою, відтак не виїжджали з села у пошуках кращого життя. На жаль, сьогодні село занепадає і душа від цього болить.
В просторій бібліотеці дуже затишно та гарно і відразу з’являється бажання завітати сюди ще. Стелажі з книгами прикрашені розкішними вишитими рушниками. Причому, тут є як нові, сучасні роботи, так і давні, вік яких сягає декількох десятиліть. Зокрема, є вишита сорочка Василя Бороденка, який багато років був старостою місцевого храму. На полицях та підвіконниках – горщики з пишними квітами.
На фото: Стелажі з книгами прикрашені розкішними вишитими рушниками
На фото: Найстарша читачка бібліотеки Гапон Надія Данилів на 1940 року народження
- За час роботи переконалася у тому, що читають ті, хто любить книги, – стверджує бібліотекар. – У нас є так читачі такого літнього віку, що, знаючи їхні уподобання, ношу книги їм додому. Сьогодні з’являється багато цікавої літератури. Тож з поповненням книжкового фонду нам допомагає Боратинська сільська рада. Читачам до вподоби книги українських авторів. Популярними авторами є Василь Шкляр, Володимир Лис, Надія Гуменюк та інші. Я мрію про той благословенний час, коли в Україні розпочнеться відродження села. Адже кожне село – це жива скарбниця безцінних перлин: мудрість його людей, шепіт давньої історії, щедрість природних дарів і, понад усе, наше майбутнє – вільне і щасливе!
